Читати книгу - "Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська"

Що довше не було Роберта, то відповідальніше я ставилася до роботи. Посада заступника, що звалилася на мене, пробуджувала всередині Аліси Фергюсон спрагу порядку і загальної дисципліни. Не знаю, як було насправді, але мені здавалося, що в очах співробітників я виглядаю суворою. Ще зовсім недавно я так само шепотілася з ними по кутках, обговорюючи нові плітки, а тепер приміряю роль з того боку кривого дзеркала. Тепер шепочуться і тицяють пальцем у мене за спиною, причому тицяють у мене. Але мені начхати — моя голова повністю зайнята проектом.

Наближався грудень — початок останніх тридцяти днів, протягом яких ми могли ще вкластися у графік та відкрити унікальну клініку під Різдво. Або хоча б на Новий рік. 

Я добу безперервно стирчала у своєму новому кабінеті, вивчаючи каталоги медобладнання і осягаючи ази надання допомоги невиліковно хворим пацієнтам. Це мене трохи пригнічувало. Але наприкінці тунелю явно світило сонце — ми мали довести все до пуття, я не мала права припуститися помилки. Адже у разі невмілого розподілу коштів просто не вистачить, і тоді проект заморозять. Інакше кажучи, закриють.

— Алло, Лаура, — дзвонила я бухгалтеру скоріше як шефиня, аніж подруга, щоб отримати дані щодо фінансів. — Мені потрібна свіжа виписка за рахунками. 

— За якими саме?

— Цікавить зведення щодо проекту синтетичного органу. Хочу подивитися, скільки в нас накопичилося грошей... І треба було б підготувати договори на закупівлю медичних ліжок.

— Вони як "ліжка" проходять, вірно? — перепитала Лаура, щоб записати собі нагадування.

— Так. Як ліжка. Але не звичайні — з електроприводом, я тобі відправлю посилання на сайт заводу. Потрібно замовити півсотні штук безпосередньо у виробника. Бо вони дорогі. Чимало так вартують... 

— Щось іще?

— Так. Ще потрібно оптом закупити підйомники для пацієнтів із проблемами опорно-рухового апарату.

— Так і називаються?

— Ага. Так і називаються, можеш записати. Таких установок треба штук десять, не менше. І приблизно стільки ж закупимо крісел-каталок. Звичайних, без наворотів. Можна навіть складних.

— Можна складні, — повторила Лаура. — Записала. 

— Тут один імпортер має гарну знижку на дрібний опт. Я тобі скинула на пошту посилання. Тож... Що ще? 

— Кажіть, міс Фергюсон. Я слухаю.

— Пф... — засміялася я. — Не називай мене так. Я все та ж Аліса, що й раніше. Твоя подруга.

— Кхм, добре... Алісо. Як скажеш.

— Треба укомплектувати клініку меблями... технікою... Боже... — терла я скроню. — Потрібно заповнити фонд заробітної плати для персоналу. Знайти цей самий персонал, перевірити його професійну підготовку, бляха... А ще хочу укласти договір оренди будівлі на рік уперед. Так вийде дешевше. А то власник дуже хитрий, хоче робити перерахунок розміру платежу щомісяця. Зараз ціна така, а за місяць вона її підніме вдвічі... Принеси мені виписку, будь ласка. Я перевірю, скільки грошей там. Я вже казала, ні? Не пам'ятаю щось...

— Так-так, я пам'ятаю. Зараз принесу. З принтера папір лізе — уже хапаю та біжу.

— Добре, — заспокоїлася я і вимкнула телефон.

Останнім часом я почала вимотувати себе. Нормально не сплю, забуваю вчасно їсти, п'ю тільки каву. Через нерви стаю якоюсь... Бабою Ягою. Боюся зірватися на співробітників, зазвичай, коли злюся, вони ні в чому не винні — поводяться так само, як і раніше. Тільки я чомусь стала злішою. Злюсь на них, а за фактом — на себе.

— Тук-тук, — прочинила двері Лаура, — можна увійти, бос? — усміхалася вона.

— Ой, не починай. Прошу…

— Я виписку принесла. Тут усі операції за останні десять днів.

— Угу, — взяла я до рук список із цифрами. — Добре. Давай подивимось... — почала я водити пальцем по стовпчиках. — Куди ми найбільше вже витратили? Так... А це що? — знайшла я раптом те, про що нічого не знала.

— Що? Щось не так?

— Куди оці гроші пішли? — показувала я пальцем на велику суму, яка зникла з рахунку буквально сьогоднішнього ранку. 

— Ну… — знизала плечима Лаура. — Я точно не знаю. У призначенні платежів я вказувала "медичні послуги". Так бос мені сказав.

— Медичні послуги? — повторила я абсурдні слова. — Але про які послуги може йтися, коли клініка ще не запущена? Ми ще не надаємо жодних послуг, Лауро! Це просто липове призначення, такого не можна писати у платіжці!

— Але ж це не я вигадала, — розводила вона руками.

— У нас уже було підписано договір із великою компанією! Вони вже тридцять років на ринку медпослуг! Обслуговують масу державних лікарень та реабілітаційних центрів! Ми мали їм перераховувати, Лауро! За цим договором!

— Він розірваний, — несміливо відповіла моя подруга.

— Що?   

— Контракт із тією компанією було анульовано. А замість нього підписано шість нових. 

— Анульовано? — повторила я мов у маренні. — Ким?

— Ну… містером Баттоном.

— Що? Не може... не може бути, — шепотіла я здивовано. — Адже ми з ним узгодили... 

Я набрала номер Роберта, але він як завжди був недоступний. Зі мною говорив автовідповідач. 

— Містер Баттон зараз у Токіо, — нагадала Лаура, хоча в цьому не було потреби.

— Так, я пам'ятаю. — Я розуміла, що це дивно. Але без розгорнутої відповіді глави фонду нічого говорити вголос не могла. — Скажи... а ти вже надсилала гроші цим контрагентам раніше? Ми з ними вже працювали?

— Ні, — хитала головою Лаура. — Не працювали. У мене в базі їх немає. Я не перевіряла їх у реєстрі.

Зайшовши на сайт статистики, я вбила у пошук коди невідомих підприємств. По черзі писала номер та дивилася, що це за компанії... Проте результат мене шокував.

— Це фірми-одноденки, — сказала я напівголосно. — Трясця... 

— Що? 

— У них у видах діяльності навіть немає медичних послуг. Або хоча б чогось із цим пов'язаного... Усі були створені тиждень тому. А три із шести вже у фазі ліквідації... Вони закриваються, Лауро. Закриваються... Це схоже на відмивання грошей.