Читати книгу - "Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська"

— Ці лестощі тут ні до чого. Вони тобі не допоможуть.

У ту мить я зіткнулася з дилемою: якщо тихо спустити все на гальмах і нічого не робити, то Аліса дізнається, що рильце Роберта в пушку. Цілком можливо, це стане спусковим гачком для їхнього розлучення. А я ж тільки цього й чекаю. Вона піде, а я залишуся... Але з іншого боку, я маю прикривати дупу Баттона, саме в цьому полягає моя робота. Мені не можна його так підставити. 

В ідеалі потрібно знайти таке рішення, яке залишить Роберта у звичному білому пальті, але позбавить мене конкурентки. От як це зробити? Чи можливе таке в принципі?

Ще хвилину тому мені здавалося, що цей детектив — кара з неба. Що тепер мені доведеться відповісти за все за найвищою строгістю. Але потім сталося те, що інакше, як подарунком долі, я назвати не могла. Мені вдалося не просто вийти сухою з води — я це зробила із пристойним наваром. 

 — Гаразд, хлопче. Давай начистоту. Ми обидва міцні горішки, тому просто так не здамося, вірно? Я коп. Ти теж був копом напевно, так? 

— Так, я був копом, — кивнув він. — Але це все одно нічого не змінює.

— Послухай-послухай... Тебе не цікавлять гроші? Я це шаную. Це гідно, немає базару. Але... можливо, я тобі допоможу цінною інформацією. Я ж із поліції. Я можу підкинути тобі дані про когось іншого, за ким ти стежиш. Подумай сам, я можу тобі добряче допомогти. Я щедро заплачу тобі за мовчання, детективе. І якщо гроші тобі справді не цікаві, то дозволь розплатитися інформацією. А? Що ти на це скажеш?

Цього разу його обличчя було оповите сумнівом. Колишньої впевненості не залишилося, і він нарешті кивнув:

— Можливо, — сказав хлопець. — Твоя допомога мені не завадила б... Звичайно, у мене й так є друзі в поліції, але... 

— Говори вже!

— Я безуспішно намагаюся знайти одного рецидивіста.

— Та-а-а-ак... Продовжуй, — слухала я уважно. — Що за тип? Він білий? Чорний? Латинос?

— Це бандит слов'янського походження.

— Слов'янського? — забилося моє серце трохи швидше. — Ти шукаєш бандита зі слов'янським прізвищем?

Ну звісно! Аліса хоче знайти свого Макса! Як же я одразу не здогадалася?! Вона найняла детектива, щоб він випас Роберта і заразом передав щось важливе Чорнову! Боже, та це ж повний джек-пот!

— Так, він слов'янин, — примружився мій співрозмовник. — Тобі щось відомо?

— Треба ж, який збіг. Я знайома з одним таким. А як його звати? — запитала я для впевненості.

— Я не можу тобі назвати його ім'я. Чого б мені довіряти тобі? — казав діло детектив. Мені довіряти ніяк не можна, він припускався помилки. — Думаю, мені взагалі не варто було ділитися з тобою цією інфою.

— Максим Чорнов, — зробила я контрольний постріл, чим забезпечила собі стовідсоткову довіру. — Ти шукаєш Макса Чорнова, я маю рацію?

Само собою, йому не було чого відповісти. Окрім як "так".

— Правильно. Це він, — був збентежений детектив. — Ти знаєш його?

— Чи я його знаю? Звісно, ​​я його знаю. Ми барижили з ним серйозні справи. Ми були бандою. Я з ним уже давно співпрацюю, але зараз він заліг на дно. Збирається виїхати з країни, він скоро покине штати. 

— Мені потрібні його координати. Замовник хоче зустрітися з ним особисто.

— О... — насолоджувалася я зоряним часом. — Якщо твоя клієнтка хоче зустрітися з Максом, то нехай поспішить... Я дам тобі адресу складу, який Чорнов зібрався грабувати цієї ночі. Саме там його можна і знайти. Є ручка та папір?

— Хм, — посміхнувся детектив і опустив пістолета. — Це інша справа. Ти справді вмієш домовлятися з людьми. Поважаю... Ось тільки одне запитання.

— Валяй.

— Який сенс тобі зливати Чорнова? Чому ти так легко даєш мені інформацію? Це якось підозріло.

— У мене з ним особисті рахунки, — записувала я адресу на талоні від паркування. — Він зажалів мені грошей. Не віддав мені частку... П'ять мільйонів, між іншим.

— Ого, — свиснув хлопець і взяв у мене записку.

— Але нічого, — посміхнулася я переможно. — Тепер ми з ним квити.