Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

смів наблизитися до них вдень, щоб самому не бути схопленому: боявся-бо лютих мук чоловік цей немічний, допоки ж не був на те покликаний і укріплений Богом. Коли ж ніч настала, пішов сам до тіл святих і, по одному беручи і на плечах носячи, клав десь у таємному місці і, чистим полотном обвиваючи, в землю ховав. Побачив, як він те робив, один ідолослужитель, пішов і доніс на нього князеві. Взяли Никандра святого і люто й довго мучили. Він від Христа не відвернувся і ті муки, яких спершу боявся, укріплений зверху, мужньо і радісно терпів за Господа свого і більше мучений бути бажав. Тоді кат, бачивши його стійкого у вірі, як стовпа непохитного і гору непорушну, звелів обдерти з живого шкіру й обезголовити. І так святий мученик скинув старого чоловіка земного, одягнувся в нового — небесного. Після відрубання голови приєднався як чесний член Голови найчеснішої до Христа, Господа свого, і з Ним, після тимчасового свого страждання, співцарює вічно, з ликами святих мучеників славлячи Святу Тройцю.

Місяця березня в 16-й день

Пам'ять святого апостола Аристовула, єпископа Вританського

Аристовул святий був апостолом Христовим, одним із сімдесятьох, родом кіпріот, брат святого апостола Варнави, який теж із сімдесятьох був. Після Вознесення Господнього пішов за святим апостолом Павлом, учитетлем вселенної, і з ним разом проповідував Христа, різні краї проходив. Згадує його апостол Павло у Посланні до римлян, де написано: "Вітайте тих, що від Аристовула", тобто з Аристовулового дому чи роду. Бо дехто з родичів Аристовулових і Варнавиних перебували тоді в Римі, коли Аристовул був із Павлом, у той час, коли Павло до римлян писав послання. Написав у ньому, щоб і Аристовулових родичів від нього і від Аристовула цілували, тобто вітали. Коли ж Павло святий, ставлячи багатьох єпископами, посилав їх у всі гради і краї сповіщати слово істини, тоді й Аристовула єпископом освятив і у Британський край послав, до людей невірних і жорстоких катів. Там Аристовул трудився у благовістуванні Христовому, багато постраждавши від диких тих людей: то били його без милосердя, то вулицями волочили на наругу. І незліченні прикрощі та образи від них прийняв, допоки благодаттю Христовою не просвітив їх і вірити в Христа не навчив, не охрестив і церкви не поставив. Також пресвітерів і дияконів освятив і прийняв кончину там.

Є такі, що думають, наче цей святий Аристовул був батьком святих апостолів Якова і Иоана, мав прізвисько Зеввдей, але про це не відомо. Достовірнішим є, що инший був цей святий Аристовул, родом із Кіпру, із братом своїм Варнавою, а инший — Зеведей, батько Якова та Иоана, єрусалимець, а не кіпріот, йому ж те іменування Зеведей не було прізвиськом, а справжнім ім'ям.

У той самий день пам'ять святого мученика Савина

Єгипетський край, град же Єрмопол, батьківщиною був мученика Савина, мужа славного у краю тому і князя града свого. За царювання Диоклитіяна, який налягав гонінням лютим, бентежив цілий Єгипет і багато з вірних мучив і убивав, Савин покинув дім свій, і владу, і багатство, і всіх ближніх і, вийшовши таємно з Єрмополя-града, в одному віддаленому селі сховався з иншими християнами, які переховувалися. І, в хатині малій і бідній замкнувшись, перебував у пості й молитвах день і ніч. Ідолослужителі зробили пошуки великі за Савином, князем єрмопольським, щоб взяти його на муки, і, ніде його не знаходячи довгий час, журилися. Жебрак один, який приходив до блаженного Савина, їжу і все необхідне з руки його приймаючи, наслідуючи Юду-зрадника, прийшов до ідолослужителів і сказав: "Що мені дасте, коли скажу вам, де є Савин, якого шукаєте?" Вони ж дали йому два золотих і за ним до того села пішли. Про хатину ту довідавшись, обступили її і в двері стукали. Було ж зі святим Савином у хатині тій шестеро християн, і думали, що хтось із вірних братів до них задля якоїсь потреби прийшов, — відчинили хатину, ідолослужителі ж зразу, з великим рвінням всередину вскочивши, всіх схопили і зв'язали. Окремо ж зв'язали святого Савина двома веригами важкими і привели його до ігемона того краю на ім'я Аріян. Допитуваний був на нечестивому судищі і довго до ідольської жертви примушуваний — не відвернувся від Христа. За Нього мучений був жорстоко, кігтями залізними обдирали його і вогнем палили врешті, в ріці втоплений, закінчив мучеництва подвиг і до подвигоположника Христа вінець перемоги прийняти пішов. Також з ним взяті шестеро християн мучені були, ту ж на небесах від Господа отримали славу.

У той самий день страждання святих мучеників Трохима і Тала

Лаодикія-град (не той, що в Сирії, а той, що в Карійському краї між ріками Малої Азії, які Ликос і Меандер називаються, лежить) мав у себе двох пресвітерів — братів по крові Трохима і Тала, родом із того ж Карійського краю, із града, який Стратоніка називався. Мужі, міцні у вірі, наслідувачі Христа і проповідники Слова Божого, які заблукалі душі навертали на путь спасення, завжди протистояли еллінам і докоряли їм богомерзенною їхньою бісівською службою. Якось-бо нечестиві ідолопоклонники, яких вони викривали, гнівом розпалилися, взяли обох і тримали в ув'язненні. У той час царювали Диоклитіян і Максиміян, і прийшов у Карійський край ігемон Асклипіот і у граді, що Вофор називався, недалеко Лаодикії, перебував. Претороначальник лаодикійський з иншими градоначальниками, радниками своїми, послав до ігемона, сповіщаючи про взятих двох християнських пресвітерів, і відповіді просив, що з ними робити накаже. І прийняв відповідь: камінням побити обох. Вивівши з в'язниці святих мучеників Трохима і Тала, поставив їх на убиття. Проте зразу і Божа допомога, приспівши, стала перед святими, захищаючи від ударів каменю, і скільки каменів на них не кидали — жоден не пошкодив їх, але більше: ті, що кидали, — самі себе камінням, не хотівши, ранили. Трудилися багато годин і нічого не досягли — більше самі від себе зранившись і знемігши, перестали. Такою дивною річчю претороначальник і ті, що з ним, дивувалися і відпустили обох вільних. Вони ж знову невтомними устами і безстрашним язиком віри Христової всіх навчали, еллінське викривали невірство. І знову за якийсь час взяли їх градоначальники, до ігемона у Вофор-град вели, кажучи: "Цих, за велінням твоїм, били камінням, але не торкнулося їх каміння, через те ми привели їх до твоєї влади". Ігемон звелів повісити святих, кігтями залізними обдирати їм тіло без змилування. І коли