Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

худоба. Почувши, що на тих місцях живе святий Іларіон, учень Ан-тонієвий, зібралася велика кількість чоловіків із жінками та дітьми і, прийшовши в пустелю до преподобного, старатливо його молили, кажучи: "Тебе послав нам Бог, намісника Антонієвого, змилосердься-бо над нами і помолися до Господа: хай за великою милістю своєю подасть дощ загиблій од бездощів'я землі нашій". Святий же Іларіон, бачачи людську біду, що морилися голодом та спрагою, звів очі й руки на небо й помолився зі сльозами. І тоді пішов великий дощ і напоїв достатньо всю землю. І відтоді почали приходити до нього люди, несучи недужих своїх. Побачив-бо святий, що докучають йому і не дають у безмов'ї пробувати, вирішив піти в пустелю, що зветься Оасим, і, зібравшись, рушив із двома своїми учнями. Минув же Олександрію, прийшов у Врухію і там знайшов деяких знайомих братів, що прийняли його з радістю, і пробув у них кілька день, тоді захотів відійти. Але братія не зволила відпустити його, молячи: хай у них пробуває. Він-бо намислив таємно вийти вночі, і готували учні його осла йому. Довідалася братія і, прийшовши, упала біля дверей, кажучи: "Ліпше нам померти, біля ніг твоїх лежачи, аніж так швидко з тобою розлучитися". Просив їх преподобний, кажучи: "Встаньте, діти, корисніше буде вам і мені, коли відпустите мене швидко, мав-бо я Боже з'явлення, що відійти звідсіля повелівало, і через це намагався швидко відійти від вас, щоб через мене не були ви в печалі; воістину, згодом збагнете, що не марно поспішаю, відходячи від співпробуття із вами". Братія ж, почувши це, встала й, сотворивши молитву, попрощався — і вийшов, і проходив крізь непрохідну пустелю, берегла його благодать Божа.

Наступного ж дня після виходу його із Врухії прийшли до Врухії невірні газяни із мучителями, запитуючи: "Де є Іларіон?" — а довідавшись, що відійшов, сказали одні до одних: "Погляньте на волхва цього, дізнався, що мало йому від нас бути, і втік!" — адже газяни нечестиві заздрили святому, що люди бога їхнього Марнаса покинули і до нього перейшли, а найбільше жерці Марнасові щодо цього вельми гнівалися на преподобного і всяко його шукали, щоб погубити, але не могли, бо всі довколишні міста і села вельми пошановували святого.

Знайшли беззаконні пригідний час до виконання здавна урадженої злоби своєї, коли помер цар Константій і взяв царство злочестивий Юліян, служитель бісам. Тоді ідолослужителі газяни, приступивши до беззаконного царя, багато наговорили на преподобного Іларіона та на його учнів і випросили книги, що повелівали монастир його в Палестині поблизу Гази розорити, а учнів його, бивши, з меж їхніх прогнати, самого ж Іларіона, також помічника його Ісихія убити. І учинили так беззаконні: монастиря розорили і Христове стадо розігнали. Ісихій же, котрий був вельми люблений Іларіоном, бо більше інших прихильний у послушанні, той ховався по пустелях, втікаючи від рук беззаконних. А Іларіон преподобний в Оасимській пустелі жив, Богом бережений. Коли пробував у тій пустелі одне літо, прибув до нього учень його Адріян, звіщаючи, що вбитий є Юліян-цар, і закликав преподобного до Палестини на попереднє місце, уже-бо мир Церкві повернувся. Святий же, люб'ячи безмов'я, не захотів іти до Палестини, але, бачачи, що і в Оасимській пустелі сховатися не зможе від людей, пішов пустелею у краї Лівійські із одним учнем, на ім'я Зенон, а Адріян із іншими знову повернувся до Палестини.

Прийшов-бо Іларіон у приморське місто Паретон, сів на корабля і відплив до Сицилії, щоб утекти від людської слави. Пан корабля того мав із собою сина, якого мучив нечистий дух, і волав у ньому біс: "Іларіоне, рабе Божий, пощо і на морі не даєш мені спокою, потерпи-но, доки до берега пристанемо, щоб не пішов я тут у безодню". Святий же відповів: "Коли Бог велить тобі в творінні своєму бути, будь; коли ж Він тебе прожене, що мені до того, я ж людина грішна". Почув це батько хлопця, який страждав, припав до святого з усіма, що були в кораблі, молячи його, хай помилує хлопця і вижене з нього біса. Святий же не хотів, кажучи, що грішний він є, і мовив: "Коли обіцяєте мені, що нікому про мене не скажете на землі тій, у яку пливемо, помолю Владику мого, щоб прогнав лукавого духа". Вони ж із клятвою пообіцяли, і учинив молитву преподобний, вигнав біса із хлопця, і всі славили Бога. Коли ж пристав корабель до гори Сицилійської, званої Пахин, дав святий корабельнику за провоз Євангеліє, що сам, своєю рукою, коли ще молодий був, написав, не мав-бо чогось іншого дати, бувши убогий духом і на речі. Пан же не взяв, хоч і вельми понуджував його святий, аби взяв. Він же мовив: "Нехай не буде такого, щоб я взяв щось у вас, убогих, що нічого не маєте". Святий же порадів духом, бачачи себе цілковито вбогим і що нічого з марнотного не має. Відійшли від берега десь на двадцять поприщ, жив тут із учнем. Щодня збирав оберемка дров учень і відносив у село, що було поблизу, і за це купував кусень хліба, тим і живилися, дякуючи Богу. Одначе не може місто сховатися, яке стоїть поверх гори, тож у Римі, в церкві святого Петра, один біснуватий чоловік заволав: "Недавно у Сицилію прийшов Іларіон, Христовий раб, і ніхто його не знає; гадає, що втаїтися може, піду-бо туди й викажу його!" І було так. Пове-ли-бо того чоловіка в Сицилію, знайшов святого Іларі-она в Пахині, і впав перед хатиною його, і дістав зцілення молитвами преподобного. Відтоді довідалися про нього пожильці країни тієї і почало до них приходити безліч людей, шукаючи зцілення у хворобах своїх, і зцілені поверталися. Той же, що з Риму, зцілений чоловік великі дари давав святому, дякуючи йому за зцілення, святий же не прийняв, говорячи: "Писано є: "Ви дармо дістали, дармо й давайте!"

Коли пробував святий у Сицилії, улюблений його учень, блаженний Ісихій, по цілому світі шукав улюбленого свого отця, преподобного Іларіона, проздовж трьох років, і пройшов старатливо численні країни, гори й пустелі і не знайшов. Коли ж був у місті Метоні, що є на примор'ї в Пелепонесі, почув од одного жидовина-купця, що якийсь християнський пророк явився у Сицилії, багато чудес творячи. І запитав його Ісихій: "Як зветься і який є лицем?" Відповів жидовин: "Не бачив його й імені не знаю, тільки чував про нього". Ісихій же збагнув, що той це є, кого шукає, сів у корабля,