Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

Після ж вигнання святого Івана, того ж дня, зайнявся вогонь у церкві від престолу не з якоїсь людської вини, а від Божого гніву, і раптово спалахнув, тоді у висоту взявся і по цілій церкві розлився. Подув же вітер великий, пішов полумень із церкви і понісся високо в повітря, минув торжисько і схилився, як міст, на палату, в якій синклитські ради чиняться, і спалив її до кінця. І бачено було чудо жахливе: вогонь, ніби одушевлений ув образі змія, кругом ходив, далекі поїдаючи храми, а церкви, які близько були, ті цілі залишилися, щоб від цього всім було звісно: не випадково, але гнівом Божим така пожежа учинилася за вигнання святого Івана Золотоустого, і за три години — від шостої дня до дев'ятої — багато чудових і довголітніх будов, і краси невимовної, і багатства незчисленного в попіл пішло. Не загинула жодна душа в усьому народі від тієї страшної пожежі, і казали всі, що через Іванове вигнання Бог вогнем покарав місто, бо неповинно прогнали угодника Божого. Вороги ж Іванові супротивно казали, мовлячи: "Однодумці Іванові церкву запалили". Через це багатьох схоплено, і єпархом міським, який елліном був вірою, спитані були муками, аж деякі померли, одначе жодної не знайшли людської вини того вогненного спалення, а тільки, що від гніву Божого.

Блаженний же Іван, ведений в ув'язнення, численні дістав образи від воїнів: повелено було царицею їм, хай би усяко намагалися його утискати в дорозі, щоб помер швидше. Посадили його на худобину без сідла і швидкий чинили хід, за один день проходячи шлях, який за два чи три дні проходити належало. Не давали йому в дорозі спокою та послабу й трохи, у простих і нечистих заїжджих дворах ночували, часом у юдейських домах, іноді в блудних, і численні при ньому неподобства чинили. Ніде не давали зайти йому до церкви, ще й словами докучали, докоряли, лаяли і пишний срібний оклад, на дорогу даний, забрали. З такими утисками ведений був в ув'язнення святий Іван Золотоустий. Коли ж траплялося їм іти повз міста, в яких Теофілові друзі, а Іванові вороги жили, то ті невимовні наруги йому чинили, інші й у місто зайти не пускали, а ще інші воїнів і погрозами, і дарами переконували, щоб численні чинили йому в дорозі кривди. Інде ж святі отці, почувши, що ведуть його в ув'язнення, виходили назустріч і ридали за ним, що такий учитель терпить вигнання без правди, про що сам згадує в посланні своїм із Курус до Кирияка, кажучи: "Численні скорботи мені в дорозі трапилися, але про них ніколи я не дбав. Коли ж прийшли у країну Кападокійську і в Таврокиликію, численні лики святих отців зустрічали нас — і не тільки, але й багато інокуючих дівиць струмки сліз проливали і гірко плакали, дивлячись на нас, ведених в ув'язнення. І говорили поміж себе: "Ліпше б було, щоб сонце загасло, аніж би вуста Іванові замовкли". І ці слова нітили й опечалювали мене більше, аніж бачив усіх, хто плакав заради мене. Про тих-бо всіх, скільки їх зустрічалося, ніколи не мав я турбування". Це про себе сам святий написав.

Коли ж привели його в місто Кукус, що було в Аравії, прийняв його люб'язно в дім свій Аделфій, єпископ того міста, був-бо переконаний, щоб прийняти його, у видінні Божим одкровенням. І де Іван святий пробував, ученням своїм багатьох невірних приводив од ідолопоклонства до Христа. По тому надійшло повеління від цариці, щоб прогнаний був далі Іван у порожнє місце, що зветься Питиунт, котре лежало при березі Понтійського моря по сусідстві з буйними варварами. Взяли — бо його воїни й повели, а ведучи, також чинили всілякі кривди, як і раніше, щоб помер скоріше, по дощі та спеці без покриття його везли, не даючи заходити до міст і сіл, -такий шлях жорстокий проходив святий Іван у вигнанні своєму.

За кілька днів до кончини його стояв якось він уночі на молитві за звичаєм своїм, і прийшли до нього святі апостоли Петро й Іван, їх — бо бачив раніше, коли в Антіохійському монастирі жив. Вони сказали йому: "Радуйся, пастирю добрий словесних овець Христових, міцний страстотерпче, послані ми є до тебе від спільного Владики нашого Ісуса Христа, щоб допомогти тобі і втішити тебе у скорботах і трудах твоїх, які підняв ти заради чистоти сумління свого: викрив — бо ти царів, що у беззаконні, бувши наслідувачем Івана Хрестителя, який викривав законопереступи. Тим — ото подужуй і кріпись, уготоване тобі велике воздаяння у Царстві Небесному. Добровістим тобі велику радість, що по кількох днях відійдеш до свого Господа Бога і будеш, почиваючи з нами, в Царстві Небесному в безконечні віки. Уповай — бо, здолав — бо ти ворогів, і ненависників своїх посоромив ти, і супостата диявола переміг ти. Євдоксія має червами возкипіти і шукатиме тебе в поміч, і не знайде, і помре в недузі з болем великим, без зцілення-бо хворітиме, бо від Бога таку покару прийме". Подавши йому щось їстівне, сказали: "Прийми це і з'їж, щоб уже по тому не потребував іншої їжі в цьому житті, цього досить тобі стане, доки душу свою віддаси в руки Божі". Він же взяв і з'їв перед ними і звеселів. Тоді явлені відійшли від нього.

Були з Іваном два пресвітери та один диякон, котрі від Константинополя йшли з ним у вигнання і не відлучалися від нього, але вкупі з ним усі страждали, любов'ю до нього прив'язані, — ті очима своїми бачили, коли приходили апостоли до Івана, і всі слова чули, сказані ними, і раділи вельми, що такій людині пішли вслід, співстраждаючи, що вельми догідний є Богові і має частку зі святими апостолами. Минуло мало днів, досягли Команів, де поблизу міста була церква святого священномученика Василиска, єпископа Команського, котрий постраждав за Христа в Никомидії вкупі з Лук'яном, пресвітером антіохійським, від Максиміяна, нечестивого царя, і там при церкві тій переночували. Настало ж свято Воздвиження Чесного Хреста,