Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 52

– Маленька, я вдома! – крикнув Марк з порога. Цікаве почуття, коли на тебе чекають вдома. Не наголошував раніше на цьому уваги.

-- Марко ти вже повернувся? -- випливла з спальні і посміхнулася. -- Я думала тебе довше не буде.

-- Не встигла скучити?

"Розумію, що відтягую розмову, але нічого з собою вдіяти не можу. Хвилююся, як хлопчик. Що вона зі мною робить, відьма моя".

-- Ну тебе... Я їсти приготувала, будеш? -- з пустотливою усмішкою запитує Мія.

Боже, як їй личить посмішка.

-- Я голодний, дуже голодний... Іди до мене, -- Марк обіймає її за талію дбайливо, боїться зробити боляче.

– Марк, ця мазь, що дав лікар, просто творить чудеса. Синці майже зійшли, уявляєш? -- дівчина щоразу губиться, коли він так дивиться на неї. Розтікається калюжкою перед ним. 

– Покажи? -- вимовляє вперто Марк. Хоче її бачити. Усі зміни зафіксувати.

-- Прям тут? – ніяковіє Мія. Знову він змущує її червоніти. Їй так хочеться бути спокусливою для нього, але вона не вміє. Раптом все виглядатиме безглуздо.

– Сукня зараз явно зайва... – бере все у свої руки Марк. Мія нервово закушує губу, але не пручається.

Марк повільно розстібає змійку збоку. Вона вся тремтить.

-- Ммм... ти без білизни? – стягує сукню нижче, оголює груди. У квартирі тепло, але соски її спокусливо стирчать. -- А трусики?

Мія обурено пихнула. Та взагалі дивно, що стільки часу мовчить. Марк стягує сукню повністю і вона летить до її ніг, як і хлопець. Він обходить її по колу, оглядає кожну ділянку шкіри. Трусики таки є. Але нічого, ця деталь надовго не затримається в її гардеробі. Напевно, Марк вирішив себе доконати, але...

-- Ходімо на кухню, їсти? – хриплю відьма.

Мія хоче одягнути сукню, але Марк перехоплює її зап'ястя і хитає головою.

-- Ні, мала, сукня залишиться тут, – усміхається тією самою посмішкою, перед якою ще жодна не встояла. Слава небесам, Мія пливе. Ошелешено дивиться, але дозволяє стягнути себе на кухню.

-- Ти вже їла? -- Марк отримує естетичний оргазм від вигляду напівоголої дівчини.

– Так, – шепоче Мія. Стояти оголеною перед ним виявляється таким хвилюючим. Він стирає її чергові рамки, просто граючись.

-- Погодуй мене, -- стверджує. Відмову Марк не прийму. Хоче максимум тактильного контакту.

Мія повільно накриває на стіл. При ходьбі плавно виляє стегнами й Марк вкотре губиться. Пропадає з реальності. Вона сідає поряд з ним. Нарізує м'ясо ножем і простягає йому. Слухняно, як маленький, Марк відкриває рота і приймає все, що вона йому пропонує. Мія уривчасто дихає. Нервує, але продовжує годувати. Такої смачної їжі, напевно, ніколи не їв. Вони впоралися з обідом напрочуд швидко.

Марк стягує свою футболку і звертає увагу на те, як у Мії зіниці розширюються. Маленька не робить навіть вдиху.

-- Дихай, сонечко. Нас чекає розмова... -- усміхається, але нерви вже бомбардують тримером по тілу. - Одягни мою футболку, -- віддає її дівчині й вона відмирає. Одразу одягає. Навіть впевненіша стає. -- Ходімо у вітальню.

Вони підходять до дивана, але Марк не дає Мії сісти поряд, на коліна собі затягує. Його футболка на Мії, наче сукня, прикриває усі стратегічні місця. Марк кладе руку їй на стегно. Зараз він готовий до розмови. Вона у його руках.

– Що ти знаєш про наші звичаї? – перевертень дивиться в очі. Мія здивувалася. Згадує та видає.

-- Небагато, якщо чесно. До академії я не спілкувалася з перевертнями.

-- Я розповім. Як тільки перевертень знаходить у дитинстві свого звіра, ми спілкуємося з ним образами, -- розповідає, а сам водить пальцем по її ніжці. Заспокоює. -- Виростаючи, звір знаходить свою самку. Як саме це визначається -- залишається загадкою. Людина має вибір, прийняти чи відкинути вибір звіра.

-- А твій тигр вибрав? – спитала несміливо Мія.

– Так, вибрав. Тебе, – Марк робить паузу. -- Той тиждень, що ми провели у лісі, тигр залицався до тебе. Якби ти була перевертнем, то відразу зрозуміла б. Але ти не знайома з нашими традиціями.

-- А ти? – затамувала подих Мія. Він розповідає потаємні речі свого виду. Ділиться з нею.

-- Я підтримав його вибір. Не скажу, що відразу, але згодом зрозумів, що він мав рацію, – вивертає душу перед нею Марк.

Раніше думав, що це слабкість, але зараз. Це найправильніші слова у його житті.

– У нас є обряд перед місяцем. Його проводять коли в парі не обидва перевертні, щоб зрозуміти схвалюють духи вибір чи ні, -- слова закінчилися і дихання затамував. Важко.

– А навіщо ти це мені розповідаєш?

-- Розмова з батьком була напруженою, він поставив одну умову. Якщо ми хочемо бути разом... – ось він -- момент істини. Або вона прийме його, або ні. – Проводимо ритуал з нашим шаманом.

-- Ти пропонуєш мені пройти цей обряд? – причаїлася Мія, вона не сміла й мріяти про таке. – Мені?

-- Так, малесенька, я хочу пройти його з тобою, -- видає та перестає дихати перевертень.

Вона нічого не відповідає. Тільки уважно дивиться в очі Марка.

І різко закидає руки на шию і вперше сама цілує. Несміливо, але так щиро.

Невже це відповідь?

-- Так, Марк, я згодна.