Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

- А як пан Верховний і навіть її величність дадуть розпорядження, якщо не пам'ятатимуть про що? - почувся прекрасний голос моєї пари. І от вона сама ввійшла в кімнату для допитів. З невимовним презирством оглянула набір казенних кліщів, пилок  і ланцюгів, незмазану дибу і подивилася на сержанта так, що тому прийшлося виправдовуватись.

- Я всього лише сержант поліції, мем. А цим відає державний кат. Все найновіше закупається. В рамках виділених коштів. І звиняйте, не подумав. Що ж нам тепер робити, невже закритися втрьох в катівні, щоб військово-державна таємниця не просочилася назовні?

- Не перебільшуйте, сержанте. - порадив я ветеранові. - Моя незрівнянна пара ще на стадії розробки методу. А мій друг принц все оно вкраде з вашої голови що завгодно, навіть якщо  явам зроблю механічну або психологічну амнезію. І він перший панічно боїться що… а, не важливо.

- Саме так, сержанте. Не важливо. Панові ректору пора обідати й на лекції. А до цього - привести мантію у вигляд, достойний нашої Академії. Тому ми, на превеликий жаль, вас покидаємо.

- А ви хто? - спитав сержант, про кмітливість якого я був значно кращої думки.

- Я секретарка пана  ректора. І адептка Академії. Якщо ми не поспішимо, лекція зірветься.І до заголовків про п'яного ректора, який з нетверезим принцем-консортом розкатав гопу диких баронів по бруківці, додасться ще й підзаголовок - зірвали учбовий процес при попустительстві поліції. Воно вам треба, сержанте?

Той потер лоба і згодився, що ні, не треба. І я на його прохання закрив всі згадки про експерименти адептки Тян невидимістю. А все інше нехай читають.

Адептка подивилася на мене з гидливою жалістю, і ми рука об руку, як і подобає істинній парі, рушили до академії

- Сподіваюсь, ваші фантазії про небезпеку були індійською хитрістю, пане ректоре? - офіційно спитала мене Тян, яка терпіти не могла п'яних і пияцтво. Бо вона високоморальна і гарно вихована.

- На жаль ні, кохана. - признався я. - Витік інфи стався давно.  Ви ж вдома особистість. Всі в курсі. що клятви темних - то вам не хвіст собачий. І тепер я не знаю, хоч надягай на вас оту шворку, що її величність колись… Хоча ви її позбавилися. Словом, я стривожений. 

- Чим ви знову стривожені, пане ректоре? Тим, що розповіли поліції?

- Не тільки, окрасо і надіє магічної науки. Ще й тим, що всі чули клятву.  І чоловік десять адепток могли бачити той флакон в лабораторії, яка сама по собі прохідний двір

- Ви перебільшуєте, пане ректоре. Я ж веду щоденник дослідів з вирощування бородавок з допомогою жаб'ячої шкіри. І залишаю його на видному місці. Щоб ні одна ідіотка не здумала пробувати.

- Милуюся вашою наївністю, темна володарко мого серця. Всі знають про підступність темних. І тому вірю вам тільки я.

- Добре, що нагадали про підступність, пане ректоре. Як просуваються ваші цікаві досліди щодо відновлення парності? Сподіваюся, ви хоч про них не розпатякали?

- Деякі успіхи є. Але мені потрібні піддослідні для перевірки. Ви ж не погодитеся, моя єдина?

- Звісно ні. Хоч ви можете і не питати. Ваші світлі підступніші за темних. Знаю я вас.

- І все ж?

- Ннууу, ми з вами знаємо одного геніального пажа…

Так мило бесідуючи на наукові теми ми дійшли до воріт академії, де вахтерка Марія без голови, але з руками і ще три прибиральниці намагалися відмити бруківку від олії.

Щасливі безтурботні дні, приємно їх згадувати.

Ми ще не знали, яке цунамі наближається, щоб поглинути наше щастя.

Як думаєте, що за небезпека насувається?

І чи зможе пан ректор вберегти щастя й свою пару?

Скоро дізнаємося.

Бережіть себе і тих, кого любите