Читати книгу - "Брехня з присмаком правди. Книга друга, Єва Басіста"

Жити з відчуттям, що ти знову залишився біля розбитого корита, не дуже приємно. Це дуже жахливо та неприємно. Ти сидиш собі та розумієш, що опинився в такій ситуації, де твоє слово та будь-яка дія нічого не змінять. Ти риба, яка пливе по течії, та надіється, що попереду нема сітки.

Коли я приїхав додому, то мене зустріла моя квартира, де пахло парфумами Аліни. Вони були мені бридкі, тому я після того, як скинув зі своїх ніг туфлі, одразу відкрив вікна, щоб цей запах вивітрився та не турбував більше мій ніс.

Разом зі свіжим повітрям до приміщення завітала прохолода. Вона огортала моє тіло та давала незначне полегшення, але всередині все нило.
Від цього захотілося випити. Я вже навіть встав, аби взяти келих та налити собі міцного, але потім зупинився. Мене досі хитало. Гадаю, що закидатися у такому стані алкоголем дуже погана ідея. Тому мозок анулював цю команду та дав іншу установку.

Я пішов на кухню, де поставив чайник, а у чашку закинув зелений чай з жасмином. За декілька хвилин окріп витягнув із листків та квітів весь смак та аромат.

Мої очі дивилися, як повільно розкриваються листя та білі пелюстки. Вони стають великими та яскравішими. Хоча можливо мені так здається, бо зараз мій організм під невідомими речовинами, які діють на мене дуже дивно. Все навкруги здається ніби несправжнім. Навіть є відчуття, що я нікуди не їздив та не чув слова Ліни про вагітність.

Я зробив маленький ковток чаю. Він був пекучим, але дуже ніжним. Квіти жасмину давали приємний солодкий аромат та щось дуже нагадували. На жаль, я згадав, де їх чув...

На обличчі прокотилася крива усмішка. Я більше не міг пити цей чай. Він нагадує мені про жінку, яку я кохаю. Я відклав чашку в сторону та хиткими кроками пішов до спальні, де бухнувся на ліжко.

Тіло та душа були розбитими. Я не знаю скільки часу мені треба буде, щоб їх склеїти до купи. Мабуть, дуже довго. А якщо навіть вони якось відновляться, то будуть триматися дуже погано і кожний рух може спровокувати їхнє остаточне руйнування.

***
У неділю вранці мій стан був вже кращий. Однак я відчував, що повністю володію своїм тілом. Досі паморочилося у голові. Мені навіть стало цікаво, що такого мені в чашку насипала Аліна. Навіть звернувся до Інтернету, аби дізнатися про симптоми, але результату від цього було доволі мало.

Коли я поклав телефон, то одразу довелося взяти його в руки. Мені телефонувала мама. Я не бажав брати трубку, проте не хотілося, що вона стала переживати та починати собі щось вигадувати. Це була яскрава особливість моєї мами - вона завжди у разі дрібної халепи починала сильно нервуватися. Через це у неї завжди були різкі перепади настрою, що інколи лякало.

- Як ти там? Як твої вихідні? - питала вона.

- Нормально, - сказав я. - Відпочиваю від роботи...

- Мені це приємно чути, бо ти зазвичай тільки працюєш та працюєш.

- Угу...

- Що в тебе нового? - запитала вона таким голосом ніби очікувала щось від мене почути.

- Нічого, - пробурмотіли мої вуста.

- А як там Аліна? - поцікавилася вона.

Я заскрипів зубами. Мама думає, що ми разом, бо руда відьма випадково знайшла у моєму телефоні її номер та одразу з нею подружилася. Звісно Аліні це швидко вдалося, бо вона психолог, а ще простіше їй вийшло нав'язати їй думку, що ми ідеальна пара.

- Я з нею уже давно не спілкуюся.

- Дарма. Вам треба налагодити відносити. Аліна дуже мені подобається. Вона добра та чуйна дівчина.

- Брехня! - відчув, як злість почала наливати моє тіло гарячою кров'ю. - Вона ще та стерва! Ти не знаєш, що вона зробила!?

- Що?

- Тобі краще цього не знати, і взагалі я ніколи в житті не хочу згадувати цю жінку!

- Євгенію, ти дуже несерйозний. Мені Аліночка розповіла, що ти останні декілька тижнів мав нове захоплення...

Мої брови полізли до верху. Аліночка видно свого не втрачає. Вже щось знову наговорила моїй матері.

- І що вона сказала? Мені дуже цікаво, що вона там тобі нашепотіла...

- Що ти зв'язався з одруженою жінкою...

- А ще?

- Більше нічого... Однак це дуже жахливо. Ти розумієш, що так не можна...

- Мамо, це моє життя.

- Я розумію, але...

- Ніяке але, - урвав я її.- Більше нічого не хочу чути про Аліну!

- Гаразд, - погодилася мама зі мною.

На цьому наша розмова завершилася, і я далі ліг спати. Мені хотілося забутися сном.

***
У понеділок мої справи були майже нейтральними. Звісно я досі почувався паскудно, але таке можна терпіти. Гірше стало, коли Аліна приперлася до мене на роботу. Звісно я наказав секретарці сказати, що мене нема, але ця дика попри вереск Ілони вдерлася до мого кабінету.

- Ти нормальна? - сказав я рудій, яка сьогодні натягнула на себе чорну сукню, що доволі вигідно підкреслювала її гарну фігуру. Мабуть, вона хотіла мене звабити, але я не вчора родився та знаю її улови.

- Нам треба поговорити, - м'яко сказала вона.