Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Якщо не помиляюсь, то це не зовсім нова людина. Він - а це чоловік - працював уже в нас, але потім перевівся за кордон. Тепер вирішив вернутися, що дивно – всі ж тільки і думають як звалити з країни.

 Серце Ліни пропустило удар і збилося з ритму. Вона схопилася за дверну ручку, що аж кісточки на пальцях побіліли. «Ні! Ні! Ні! Тільки не це!!!» - волало і противилось єство. Так гарно день починався... Душа вимучено застогнала. Ліна повернула своє зблідле лице до Дмитра:

-          А як звати не знаєш? – для чого вона це запитувала – сама не відала.

 Відповідь була очевидною. Хіба могло з її щастям бути по-іншому?...

-          Вадим Гне... Гна... – не міг точно пригадати Дмитро.

-          Гнаткевич, - договорила за нього Ліна безбарвним голосом.

-          Точно! Ти ж працюєш тут задовго до мене. То ти знаєш його?

-          Знаю, - просто відповіла дівчина.

-          Ну і як він? Буде нам з ним біда? – посміхнувся Дмитро і глянув на Ліну та, побачивши її зблідле обличчя, схвильовано запитав, - Ти як, нормально? Ти зблідла.

-          Все в порядку, - слабо усміхнулась дівчина. – Просто трохи захитало.

-          Може зупинитись?

-          Не потрібно. Все нормально. Ми і так вже майже на місці.

 «Чи буде нам з ним біда?» Питання так і залишилося без відповіді висіти в повітрі. Ліна й не знала її, але знала інше: вона не допустить, щоб їй була біда з ним. Досить з неї вже цього. Досить.

 Вона глибоко вдихнула, підняла високо голову і впевнено глянула на Дмитра:

-          Тож чекаю на повідомлення-попередження від тебе, щоб встигла губи нафарбувати для нашого поцілунку.

-          Обов’язково, - підморгнув їй.

 Робочий ранок як завжди своїм насиченим ритмом гарно відволікав увагу. Ще з учора в Ліни залишилися не вирішені справи і питання, а сьогодні на стіл кинули нову стопку анкет, які необхідно було опрацювати. Та це було тільки на краще – така собі здорова занятість краще за безцільну бездіяльність, а тепер і поготів. За пів години до обіду прийшла Діана:

-          Ідемо обідати? Наша головна поїхала в справах, то в мене сьогодні перерва буде довшою, - похвалилась вона.

 Діана явно була не з тих людей, які люблять «здорову» занятість.

-          Я так не можу. В мене купа роботи, - розсіяно розвела руками Ліна.

-          Ну просто прийдеш на пів години раніше з обіду, всього-то, - закотила очі Діана.

-          Гаразд. З тобою не можливо сперечатися, - здалася Ліна і мимоволі поцікавилась. – А Юля хіба не йде?

-          Подзвонила зранку, що погано почувається. Напевно простудилася.

 Ліна підвелася, взяла сумку і вони вийшли з кабінету.

-          Як вона взагалі? Перестала тужити за Дмитром? – обережно спитала Ліна дорогою до кафе.

-          Та наче, вже й стільки часу минуло. З кимось навіть на побачення ходила, - Діана збагнула причину цікавості Ліни і поспішила заспокоїти її. – Та не хвилюйся ти. Вона не ображається на тебе за ваші з ним «дружні» стосунки. Вони давно розійшлись і ти між них не влазила. Зрештою, спершу він виявляв прихильність саме до тебе.

-          Розумію, та все ж... Неприємна мені ця ситуація, - скривилась Ліна.

-          А як у вас з ним? Статус стосунків помінявся чи і далі дружні з «бонусом»?

-          Знаєш, коли ти так говориш, ми з ним маємо вкрай дивний вигляд. Як причуди якісь, - знову скривилась Ліна немов кусок лимона з’їла.

-          Ой, припини. Кому яке діло. Це вже вам вирішувати що і як робити, але моя тобі порада: якщо хочеш втримати його біля себе, то потрібно виводити стосунки на новий рівень, - змовницьки глянула на неї Діана, а в Ліни склалось відчуття дежавю.

-          Розберемось, - в тон подрузі відповіла Ліна.

 За обговоренням особистого життя Ліни, дівчата дійшли до свого улюбленого обіднього кафе. Відвідувачів іще було не багато, тому дівчата без проблем і черг взяли собі кому що «в око впало», розрахувались і пішли шукати столик.

-          До речі, бачила сьогодні краєм ока нашого нового директора. Ну як нового... Він в нас вже працював, а такого з пам’яті не викинеш, - видала нервовий смішок Діана, коли вони сіла за стіл. - Ти ж пам’ятаєш того красеня? Якщо не помиляюсь – ти працювали трохи його асистенткою.

 Як же Ліні хотілося лаятися на чому світ стоїть, але вона міцно зціпила зуби і впевнено-байдуже процідила:

-          Працювала, - відповіла односкладно на ентузіазм Діани.

-          Я чула, що він в Німеччині вже й одружитися встиг, - подруга не давала собі спокою з цією темою.

 Ліна мовчки їла свій рис з овочами, ігноруючи діанині репліки і своє серцебиття.

 Ну що ж, він її минуле і ніхто не казав, що буде легко (аж смішно зробилося від недоречності цього слова) викинути його з всеї себе. Поки, потрібно признати, цього не сталося, але вона впевнено на правильному шляху.

-          І якщо чутки правдиві, то і розлучився вже, - продовжувала гнути свого Діана.

-          І звідки ж в тебе стільки інформації? – їдко спитала Ліна, не витримавши врешті. – Твій Ігор таємно в СБУ працює?

-          Ха-ха, як дотепно, - передразнила її Діана, кривляючи обличчя. – Наша бухгалтерія серйозніше буде твого СБУ. Хоча й сама часом дивуюся, звідки дівчата беруть цю інформацію.

 Якийсь час дівчата їли мовчки і Ліні прийшла в голову несподівано-дивна думка: як так сталося, що її роман з Вадимом так і не став предметом суспільних розмов-пересудів. Чи можливо став, тільки вона про це не знала, а за спиною в неї перешіптувались. Ліна відразу відкинула цю теорію. Якщо б Діана про щось довідалась, то нізащо б не втримала цієї інформації і напряму розпитала. Круїз з Вадимом для всіх залишився курсами підвищення кваліфікації, на які її відправила Любов Юріївна, коли несподівано підвернулась така можливість. З самою керівничкою Ліна на цю тему ніколи не розмовляла: обоє уникали цієї теми. Проте дівчині було все ж цікаво чи це Любов Юріївна така не балакуча, чи це Вадим її переконав. Та, зрештою, не так це і важливо.