Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 Жовтень цього року видався дощовим. Вже майже тиждень день в день ішов дощ, але Ліна відносила себе до категорії любителів такої погоди. Останнім часом в неї навіть склалась нова традиція: після роботи зайти в книжкову крамничку і довго вибирати собі що почитати наступним. Купка непрочитаних книг помаленьку росла, бо швидкість покупок не співпадала з швидкістю читання, але це не бентежило – головне особливий, атмосферно-затишний процес вибору і перебування між численними книжковими полицями. Подальші вечірні посиденьки-читання під теплим пледом і муркочучим Семеном під боком були не менш заспокійливими і душевно-теплими.

 Сьогоднішній ранок теж, як не дивно, був дощовим. Ліна вже перебувала в передчутті вечірніх відвідин своєї улюбленої крамнички. В неї тепер, з такими темпами, навіть з’явилось хобі – зібрати чудову міні-бібліотеку.

 Ліна якраз допивала на кухні чай, замріяно роздумуючи про вечір, коли зателефонував Дмитро і попередив, що десять-п’ятнадцять хвилин буде біля її під’їзду. Дівчина без поспіху помила посуд і пішла до кімнати за сумкою, але в коридорі перечепилася за свого чотирилапого друга. Він жалібно занявчав. Дівчина схопила його на руки, щоб пригорнути і заспокоїти, але він вирвався і побіг до кімнати. Ліна помітила, що останнім часом він став агресивним і постійно поривався кудись втекти. «Потрібно відвести його до ветеринара» - подумала дівчина і пішла нарешті за сумкою.

 За п’ятнадцять хвилин дівчина вже сідала в автомобіль Дмитра.

-          Привіт, красуне, - посміхнувся, але згодом досадно скривив лице і вирулюючи з двору додав. – Класна погода, не вважаєш?

-          А мені подобається, - повела плечем дівчина і привітно посміхнулась. – І тобі привіт.

 Дмитро подивився на її широко усміхнене лице і досадно вдарив долонями по керму:

-          Блін, я з цією клятою, нестерпною погодою і забув тебе поцілувати. Маю «законні» підстави.

-          Які ще такі «законні» підстави? – брови дівчина полізли вгору.

-          Як які? Твоя добровільна згода на наші пристрасні поцілунки. Забула?

-          Як я могла забути той недавнішній доленосний день, коли я дала згоду стати з тобою в дивну парочку, стосунки яких ґрунтуються на дружбі і гарячих поцілунках. В когось секс без зобов’язань, а в нас поцілунки, - заговорила комічно-урочистим тоном, але зрештою не стрималася і розсміялася.

-          Це поки що! – виразно глянув на неї. – Маю хороші передчуття, що скоро все зміниться.

-          Так, так, про твою самовпевненість вже легенди ходять.

-          Але ти мені її трохи потріпала, - докірливо глянув на неї і знову вернув увагу до дороги – видимість через дощ була не найкращою.

-          Ну хтось же повинен був це зробити, а то бідолашні дівчата на фірмі ходять з розбитими серцями, - повернула своє хитро-вдоволену усмішку до бокового вікна, вдивляючись в те, як вода монотонно стікає по склі.

 Такий заспокійливий процес – спостерігати за цими невпинними потоками.

 Ліна свідомо проігнорувала і нічого не відповіла на обнадійливі слова і настрій Дмитра, бо сама собі ще не дала остаточної відповіді. Їй подобалося проводити з ним час, спілкуватися, обговорювати події дня, фільми, книги, робочі проблеми і так далі. Вони стали хорошими друзями після того, як Марта поринула в сімейне життя і проблеми пов’язані з вагітністю. Їхня дружба звісно не зникла, але пройшла в ній невимушеність і безтурботність, що часто буває в таких ситуаціях.

 Тепер ці якості Ліна віднайшла в стосунках з Дмитром. Крім того їхня дружба передбачала маленький, але приємний бонус – поцілунки. Дівчина чесно собі зізнавалась, що їй надзвичайно подобались ці невеликі «радощі». Дмитро виявився умільцем в цій справі і вона щиро раділа, що повільно, але впевнено вчиться відчувати саме його – Дмитра і нікого іншого.

 Та «отрути» в її тілі і душі було ще занадто багато.

 Поки що...

 Дівчина, зважаючи на обставини, не вимагала в Дмитра моногамності і відданості, бо не відчувала себе в праві це робити. Та, на разі, його все влаштовувало і про свої інші стосунки - якщо такі і були - він не розповідав.

 Не розповідала Ліна і про причини своєї стриманої поведінки. Поки не хотіла. Не хотіла, щоб з самого початку між ними був третій. Колись, коли вона повністю «вилікується», вона розповість. Тоді можна буде. Тоді це стане минулим.

-          Які в тебе сьогодні робочі плани? – знову заговорила Ліна, вертаючи увагу до Дмитра. – Багато справ?

-          В мене справ багато завжди. Посада менеджера з продажу зобов'язує, але не хвилюйся – сьогодні зможу виділити час - думаю в обід - на тебе і виконати денний план з поцілунків. Нізащо не упущу можливості, - заморгав до неї.

-          Ага, план поволі стає щоденним, - звузила очі в хитрій посмішці дівчина.

-          Я з усіх сил до цього прагну.

-          З одним пунктом плану на сьогоднішній день розібрались. Тепер інше: ти зможеш сьогодні забрати мене додому чи не розраховувати на тебе?

-          Думаю зможу. Зараз з самого ранку в мого менеджера збори, після яких він розповість про нововведення від яких, я впевнений, захочеться накласти на себе руки. По обіді маю завітати до кількох клієнтів . До вечора повинен справитися, тому після роботи я твій.

-          Ти про ті збори з новим виконавчим директором? Любов Юріївна щось говорила про них.

-          Так. Нарешті знайшли підходящу кандидатуру. В нашого генерального високі вимоги до кандидата на другу після нього посаду і йому важко вгоди.

-          Він в нас прискіпливий, - погодилась дівчина.

-          Це так, але от тільки боюсь, що в нас тепер з’явиться ще один такий самий. Сама розумієш – кожен шукає собі подібного. Будь то в коханні чи на роботі.

-          Так, твоя правда. Ну і як знайшовся цей доблесний лицар чи леді, а то довгенько шукали. Хотілось би припустити, що це якийсь родич-мажор, але знаю, що цього не достатньо, - Ліна знову вернула увагу до струмочків води на склі.