Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

Посеред труднощів знаходяться можливості.

Альберт Ейнштейн

Для декого великою перепоною стає секс. Сповнений чарів, збудливий, гіпнотичний інтерес до нового любовного роману відсуває написання художнього роману на другий план. Отже, всі наші творчі зусилля спрямовані винятково на новий сексуальний об’єкт.

Проте важливо пам’ятати, що їжа, робота, секс — чудові самі по собі. Саме зловживання ними перетворює їх у перешкоду для творчості. Пізнати себе як творчу людину — означає усвідомити, чим саме ви зловживаєте, коли хочете самотужки завести себе у глухий кут. Якщо творчість — це подих Всесвіту крізь соломинку, тобто крізь кожного з нас, то щоразу, коли ми відволікаємося на перепони, ми немов затискаємо цю соломинку. Ми перекриваємо потік. І робимо це навмисно.

Ми починаємо відчувати свій справжній потенціал і ту незліченну кількість можливостей, які відкриваються перед нами. Це нас лякає. Тоді ми хапаємося за те, що нас відволікає і затримує наш розвиток. Якщо ми насправді чесні з собою, то знаємо, що саме має на нас найбільш згубний вплив. Підказка: зазвичай це саме те, що ми захищаємо як своє неодмінне право.

Розгляньте всі можливі варіанти. До чого ви звикли настільки, що лише від однієї думки про те, що від цього доведеться відмовитися, вас накриває хвиля гніву? Саме ця вибухонебезпечна звичка найбільше збивала вас з дороги. Проаналізуйте її. Більшість з нас можуть дати відповідь на запитання, що є нашою отрутою. Чи їжа завдає мені шкоди? Чи саботує мої зусилля трудо-голізм? А може, на заваді моєї творчості стоїть секс чи одержимість нерозділеним коханням?

Поєднувати і змішувати — ось проста інструкція, яку використовують щодо згубних звичок. Займіться чимось одним, додайте щось інше, змішайте третє і доведіть себе до виснаження. Ціль усього цього — послабити страх. Ми звертаємося до наркотику, який самі обираємо, щоб не дати собі творити щоразу, коли нас роз’їдає внутрішня порожнеча. І завжди саме страх — часто під маскою чогось іншого, але завжди саме він — підштовхує нас хапатися за ту перепону, яка заважає нашій творчості.

Зазвичай ми сприймаємо власноруч створену перешкоду до творчості як збіг обставин. Вона зателефонувала... Захотілося поїсти, а в холодильнику було морозиво... Він заглянув у гості, а при собі мав прикольну наркоту... Рішення зайти у глухий кут у своїй творчості завжди приносить полегшення у короткотерміновій перспективі, але рано чи пізно цей вибір усе одно означатиме програш.

Добровільне перебування у глухому куті — це творчий розворот. Ми відвертаємося від самих себе. Намов вода, яка вимушено зупинила свою течію, у нас починається період застою.

Захована глибоко в душі кожного з нас чесність перед собою знає, коли ми діємо супроти власного ж блага. Вона робить маленьку помітку на невидимій дошці: «Ага, знову за старе».

Для того, щоб визнати свої слабкості і відмовитися від схильності власноруч створювати собі перешкоди, потрібно виявити сміливість і ласку. Хто цього хоче?

Поки перевірений спосіб відволікатися працює — ніхто. Звісно, коли звичний спосіб перестане діяти, ви все одно безпідставно сподіватиметеся, що і цього разу досягнете бажаного ефекту.

За своєю суттю глухий кут у творчості — це проблема віри. Замість того, щоб довіряти своїй інтуїції, таланту, вмінням і бажанню, ми боїмося того, куди Творець поведе нас із цією творчістю. Замість того, щоб малювати, писати, танцювати, ходити на прослухову-вання і таким чином перевіряти, куди нас це приведе, ми хапаємося за перепону, яка не дає нам творити. Коли ми заходимо у глухий кут, нам одразу стає зрозуміло, хто ми є — нещасні люди. Вийшовши з цього стану, нас чекає щось ще небезпечніше — ми ризикуємо стати щасливими. А для більшості з нас бути щасливими — це щось дуже жахаюче, незнайоме, некероване, надто ризиковане! Тому чи варто дивуватися, що ми робимо тимчасові творчі розвороти?

Усвідомлюючи і переосмислюючи звички, які заводять нас у глухий кут у творчості, — їжа, вічна зайнятість, алкоголь, секс, інші наркотики, — ми починаємо відчувати мить, коли робимо творчий розворот. Опісля ці перепони вже не діятимуть так ефективно. З часом ми спробуємо — спочатку повільно і невміло — перебороти відчуття тривоги і проаналізувати, куди це нас приведе. Тривога — це пальне. З її допомогою можна писати, малювати і працювати.

Відчуваю: тривогу!

Спробую: скористатися цієї тривогою!

Відчуваю: вдалося! Я не зайшов (зайшла) у глухий кут! Я скористався (скористалася) почуттям тривоги і просунувся (просунулася) уперед!

О боже, це мене так тішить!

Трудоголізм

Трудоголізм — це залежність, яка, як і всі інші залежності, перекриває потік творчої енергії. Навіть більше, існують припущення, що саме бажання перекрити цей бурхливий потік і є прихованою причиною виникнення залежності. Люди, які надто зайняті, щоб вести ранкові сторінки, чи надто зайняті, щоб ходити на творчі побачення, напевно будуть надто зайняті, щоб прислухатися до внутрішнього голосу істинних творчих прагнень. Повертаючись до образу радіо, трудоголік глушить сигнал перешкодами, які сам і створює.

Зовсім недавно визнаний залежністю, трудоголізм усе ще широко підтримується у нашому суспільстві. Фраза «я працюю» має певний ореол благородності і обов’язковості. А насправді йдеться про те, що часто ми