Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Хімера, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хімера" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 134
Перейти на сторінку:

- Як був шмаркачем, так і залишився. Навіть людину не зміг обаяти, втекла від тебе, ледве розгледіла твої ікла...і власні.

Лютом не відповідав, але лич уже зловтішно продовжував.

- Тобто, я все ж таки вгадав. Ти сподіваєшся, що Ліліт оцінить твою допомогу хлопчику і пробачить колишні гріхи. Хитромудрий план, Мартіне, дуже непогано. Диви тільки, аби мені знову не довелося витягати тебе з застінок. - Лич досить усміхнувся і ця усмішка здалася страшнішою навіть за його розлютований погляд. Але Мартін Лютом не реагував на цей випад. Олексій продовжував.

- Ти питав мене про Раду. І в мене для тебе готова відповідь. Мені було цікаво. Я сподівався, у старого Бартона все вийде. Але, як показала практика, не тільки люди вміють все псувати. 

- Чому ж ти не пішов, коли Бартон покинув Раду?

- Мені все ще було цікаво. Як Картер вибереться з того багна, в яке вплутав всіх…Я залишився, тому що вважав всіх навколо нижчими за себе, гіршими за себе. Гадав, без мене ніхто не зможе пальцем ворухнути як годиться.

- А тепер вже так не вважаєш?

- Тепер це все несуттєво. Мені більше не цікаво. Майже нічого, - відмітив Олексій. 

- Так, у тебе все не як у людей, - відгукнувся Лютом.

- Але я й не людина, тож це не проблема для мене теперішнього. І...на цьому вважатимемо вечір одкровень завершеним, - мовив Олексій і, зробивши крок у найближчу тінь, зник з поля зору.

Мартін Лютом залишився один: пустельний нічний парк, лавки, що заіндевели від низької температури, голі, мертві квіти. Самотній ліхтар давно вже згас. І нікого навколо, тільки він один нерішуче завмер посеред цієї порожнечі. За мить у парку вже нікого не було.

~~~   

Джеймс дійшов до свого стола у класі і завалив його підручниками. Почався клас біології і містер Леймен поставив на свій стіл відпрепаровану жабу без голови - видовище не для слабкодухих. Джеймс відкрив підручник і прочитав тему: "Рефлекторні реакції та роль рецепторів у них". Він зовсім невчасно уявив себе на місці жаби без голови - йому теж могли її відірвати. В прямому сенсі слова.

Придушивши цей хвилинний напад паніки, він влаштувався за столом, як раптом відчув, як у грудях його розростається щось гаряче, опалююче і обплітає його зсередини; дихати було нестерпно боляче, наче замість повітря він намагався вдихнути лаву. Джеймс здригнувся і інстинктивно знайшов очима Пітера, шукаючи підтримки. Але той не дивився на друга і не помітив його погляду.

Біль пройшов так само швидко, як і почався.

Джеймс працював над лабораторною, намагаючись не звертати ні на кого уваги, зосередившись на рішенні, як за мить жар і біль повернулися з подвоєною силою стиснувши все всередині; Джеймс не стримав здавленого зойку і стиснув сорочку на грудях у кулаку.

- Містер Брістоуле, ви в порядку? Джеймсе? - голос містера Леймена долинав звідкись здалеку. - Що з вами?

- Я в порядку, - ледь чутно озвався той. Біль звузив його сприйняття до однієї точки перед його очима і він не помітив, що вся увага класу прикута до нього одного.

- Мені треба вийти, містере Леймен, - вимовив Джеймс, стримуючи біль пальцями, впиваючись пальцями в груди.

- Так, звичайно, Брістоуле. Здайте ваше завдання та прошу вас пройти в медпункт. Ви можете дійти самі?

Не дивлячись ні на кого Джеймс миттю залишив клас, його серце билося як божевільне, віддаючись у вухах важким стукотом. Він не бачив, як занепокоєно Пітер дивився йому вслід. Джеймс зупинився за найближчим кутом і розірвавши комір сорочки, став глибше дихати, відчуваючи як потроху проходить цей ріжучий біль. Відпочившись, Джеймс вибіг з коридору на свіже повітря; голова вже майже не паморочилася.

У медпункті Джеймс збрехав, сказавши, що в нього різко розболілася нога і його відпустили додому, наказавши відпочивати. Він не міг чекати, поки Пітер зможе відвезти його і зловив автівку. Його знову почало тіпати, дихання стало уривчастим, знову накотили нудота і озноб.

Вже наблизившись до парадних дверей свого будинку, він почув швидкі кроки позаду. Джеймс різко обернувся, його серце в паніці пропустило кілька ударів.

- О боже, ти мене налякав! Що ти тут робиш?

- Ти так швидко втік з уроку, що я сам злякався, ми всі злякалися! - Пітер у розстебнутій куртці кинувся до друга. - Що з тобою трапилося?

- Я не знаю що це. Але…я стояв біля дошки і раптом ніби ще раз впав зі скелі, було дуже боляче.

- Це посттравматичний синдром?

Джеймс тільки похитав головою.

- Як ти тут взагалі з’явився? Я маю на увазі, ти повинен бути на уроці.

Пітер насмішкувато посміхнувся, переконавшись, що Джеймс не збирається падати замертво.

- Ти теж, між іншим, - від морозу щоки Пітера почервоніли і він здавався збентеженим. - Я можу бути переконливим, якщо захочу. За моїми словами, без мене тобі не дістатись додому живим, Брістоуле.

- Ти набрехав містеру Леймену? Серйозно? Втік з лабораторки? Хто ти і що ти зробив з Пітером Робустсоном?

- Не зовсім. Адже ти справді міг помирати, красунчику.

1 ... 75 76 77 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хімера, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хімера, Julia Shperova"