Читати книгу - "Щоденники ката, Руслан Шабельник"

– Слуга Руслан, прошу за мною, – Ха-сунь помахав перепусткою спочатку перед моїм носом, потім перед носами охоронців.

Палац вражав пишнотою всередині більше, ніж зовні. За обов'язком служби, мені й раніше доводилося відвідувати мешкання правителів. Часом дуже небідних. Однак те, що я побачив тут… схоже, виставляти розкіш і багатство напоказ, на Янцзині було зведено в культ.

Дорогою раз у раз траплялися мешканці, або служителі палацу, суперничаючи один з одним у крикливості одягу та складності зачіски. Я зі своєю короткою стрижкою та дорожнім костюмом виглядав справжнім плебеєм.

Всередині, проти очікування, охорони не поменшало, а навпаки – хлопці з алебардами та бластерами траплялися через кожні пару метрів.

По всьому – піддані просто обожнюють свою правительку.

Нарешті, двері ведучі, як за мить з'ясувалося, в зал для аудієнцій. І знову охорона, алебарди, бластери.

Поки йшли коридором, знічев'я, я читав таблички на дверях, добре, що місцеві каракулі і тут дублювалися на загальногалактичному. Надруковані на офісному принтері, нашвидкуруч пришпилені канцелярськими кнопками, вони повідомляли: «Слуга четвертої категорії Юаньцин», «Слуга другій категорії Джианю», «Служба слуг земельної реформи», «Слуга першої категорії Гуй».

– Після повалення жорстокої, несправедливої та антинародної монархії, панів більше немає, – Ха-сунь по ходу справи вводив мене в курс… справи.

– Залишилися самі слуги.

– Так, слуги. Слуги народу! Вихідці із нього. Ми цьому народу служимо.

Цікаво, якщо так, яке звання у голови нового уряду: «Слуга-Слуг», «Слуга над слугами». Перетинаючи політ моєї фантазії, Ха-сунь повів мене до дверей, на яких красувалося: «Вищий Слуга Пін».

У залі для аудієнцій розкоші побільшало, як і крикливості. Від великої кількості золотого рябило в очах, як і від їхньої птиці, зображення якої натикали, де тільки можна. Ніколи не думав, що золота може бути так багато і що воно може так дратувати.

Весь зал, виділяючи його серед інших залів інших правителів, поділяла на дві частини неширока водойма. Наче річечка, невідомо навіщо і чому, придумала собі протікати через центр приміщення.

На одному березі, тому, на якому опинилися і ми з Са-хунем, юрмилися придворні. Зграя тропічних папуг луснула б від заздрості, побачивши це зборище модників.

Я зазначив, що присутні жінки відрізнялися похилим віком і … не особливою красою. Це й зрозуміло – у залі лише одна імператриця, ніхто і ніщо не повинно затьмарювати велич її божественності.

З одного берега «річки» на другий перекинувся вузький місток. Двоє людей насилу розминулися б на ньому.

Якщо розібратися – мудре та оригінальне рішення. У разі небезпеки нападники позбавлені можливості атакувати численною групою. Нешироку межу цілком здатна утримати одна людина. Нетривалий час, але якраз достатній для ретирування з поля бою монарха.

Оригінальне і мудре рішення для середньовіччя – того часу, коли зводився палац і – відповідно – зал для аудієнцій.

Зараз є бластери, зрештою є пістолети, для яких ні містки, ні водоймище не є перепоною. Хоча… раніше були луки, метальні ножі…

На протилежному березі, на золотому (природно) піднесенні, на золотому (а як ще?) троні, в оточенні охорони, сиділа вона – її Незрівнянна Величність Милостива, Благодійна, Головна, Охоронна, Глибока, Ясна, Велика, Вірна, Довголітня, Шановна, Висока, Мудра Імператриця Цзінь.

На обстановку кабінету я не звернув уваги, бо не було на що звертати.

Це потім, з часом, якщо залишиться при владі, слуга народу забагатіє старовинними речами, дорогими брязкальцями ручної роботи і, звичайно ж, власними слугами.

Мій погляд бездумно ковзав по сірих стінах, доки не зустрівся з поглядом Вищого Слуги.

Саме поглядом. Не знаю як у кого, за давністю років, множинністю завдань, зовнішність, навіть обличчя залишають мою пам'ять, але не погляд! Я пам'ятаю очі кожного страченого мною... або мені здається, що пам'ятаю.

Очі Вищого Слуги були очима втомленої, дуже втомленої людини.

– Слуга кат прибув! – голосно, мов танцмейстер на балу, сповістив Ха-сунь.

І погляд, очі Вищого Слуги змінились. У них щось спалахнуло. Щось нове, поки що незрозуміле мені. У будь-якому випадку – втома пішла.

Її Незрівнянна Величність Імператриця Цзінь була маленькою янцзинкою середнього віку.

Будь-яка інша жінка подібної комплекції загубилася б у розмаїтті шовкових тканин, що закутували мініатюрну фігурку, з яких виглядало лялькове личко з жирно намальованими бровами та складною зачіскою. Будь-яка, але не імператриця Цзінь. Від жінки, від цієї крихкої маленької фігурки віяло такою владністю, такою силою, що я мимоволі похитнувся від удару матерій, які не прийнято відносити до матеріального світу.

Жінка зробила знак рукою. Незрозумілий мені, але вельми відомий Са-хуню, бо мій провідник підштовхнув мене до містка.

Ніхто не доповідав, ніхто не вигукував моє ім'я. Про моє прибуття, як і про наш поступ, імператриця вже знала.

Я дійшов до водоймища, перетнув його, опинившись на протилежному березі.

Здається, імператор Янцзину вважався нащадком богів і відповідно – божеством. В багатьох міфах, релігіях матеріальний світ від духовного відокремлює річка. Виходить, перетинаючи водну перешкоду, я не лише наближаюся до правителя, я ще ступаю у світ духів, долучаюся, так би мовити, до сакрального...

– Ти кат, – голос у імператриці виявився на рідкість писклявий, неприємний. Цим голосом вона правила країною, оголошувала свою волю і тим самим голосом виносила вироки. Безсумнівно, для підданих, він був подібний до гуркоту грому. – А де минулий подівся? Той, що прилітав до тебе?

– Помер.

– Ось як. Отже, кат, для тебе є робота!

– Отже, кат, для тебе є робота!