Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

Прокинувшись від ритмічного дзвону з невідомого джерела, я, не продираючи очей, потягнувся до мобільника, щоб усвідомити те, що він ніяк не може видати якийсь звук, адже ще позавчора благополучно сів. З огляду на брак будь-яких контактів у реалі, необхідності перевіряти соціальні мережі або взагалі якось взаємодіяти з інформаційним полем, не дивно, що я не вважаю за потрібне підтримувати його в робочому стані.

«Це навіть якось сумно», – наздогнала мене неприємна думка.

Суто за відчуттями зараз година п’ята ранку. З моменту виходу з гри й занурення в сон минуло не більш ніж чотири годинки, тому я з великим небажанням розплющив очі й ще п’ять хвилин просто дивився в стелю, розганяючи нейрони мозку. Щойно мені вистачило сил встати, в очі кинулося світло із зовнішнього екрана капсули. Не зовсім розуміючи, що знадобилося цій диво-машині, я неохоче сповз із ліжка й підійшов до неї.

Після зняття блокування нехитрим паролем із восьми нулів, на мене посипалася суміш із текстових повідомлень від членів групи.

[Дарвін: Фоксе, справа термінова, я запустив сценарій підземелля. Подробиці в грі, і раджу поспішити, адже на нас усіх цокає дебафф…]

Ще три повідомлення то від Злати, то від Мерліна, змусили остаточно прокинутися і поспішити прослизнути всередину капсули. Варто було персонажу прокинутися, я перевірив статус і виявив негативний ефект «Проникнення спор (7,2 %)» зі швидкістю прогресу в 0,55% на годину. На жаль, малий імунітет до отрут на неї не впливав через низький ранг таланту, про що відразу повідомили ігрові логи.

Решта членів групи за моєї відсутності встигли зібрати табір і повністю екіпіруватися, єдиний новий аксесуар – це щільна пов’язка, яка затуляє рот і ніс. Помітивши осмисленість у рухах персонажа, Дарвін мовчки простягнув мені таку саму. Я не замислюючись зняв шолом і затягнув її на потилиці, після чого повернув його на місце. Лише потім зрозумівши, що міг скористатися ігровим меню екіпірування. Певно, ще не до кінця прокинувся.

– Уже розібралися з тим, як відбувається зараження? – зрозуміло, що повітряно-крапельним шляхом, але мають же бути якісь неочевидні деталі.

– Ага, практично будь-який контакт із болотною рідиною голою шкірою, вдих або шкода від заражених монстрів прискорюють розвиток багряної плісняви. Спори досить важкі, тому стеляться до землі й зі зростанням висоти їхня концентрація зменшується. На жаль, дерев в окрузі не дуже багато, – з іронією в голосі відповів друїд.

– Судячи з того, що ви досі не вилікувалися, звичні методи боротьби не працюють?

– Дивишся в корінь. Ця гидота щонайменше унікальна, можливо, універсальний антидот відповідної рідкісності може допомогти… На жаль, ми недостатньо багаті, щоби перевірити подібну теорію, – із сумом відповіла Злата, нервово перебираючи пальцями на рукояті зброї.

Ситуація справді неприємна… Я перевірив опис сценарію, щоб у дечому переконатися. Крім нашої групи в підземеллі перебуває невідомий гравець «Фрея» і, судячи з того, що вона досі значиться союзником, а рівень за минулі дні зріс на один, почувається вона цілком непогано.

– Пропоную тимчасово розділитися, – зробив я несподівану для всіх пропозицію, – ви втрьох обережно обстежите місцевість навколо «острівця» в пошуках сухіших місць, а я піду слідами і спробую відшукати п’ятого гравця. Імовірно, їй відомий спосіб протидії плісняві. Мерліне, можеш зробити суху стежину, так щоб уникати контакту з болотом?

– Не дуже швидко, але так.

– Упевнений, що впораєшся? – уточнив Дарвін, я ж не став звинувачувати його в нестачі довіри.

– Мої навички та спорядження найкраще підходять для вистежування у важких умовах, – варто подякувати Тарі та Вероніці за непроникний комплект обладунків, бо без нього мій план можна викидати на смітник, пліснява зжере мене раніше, – якщо бути зовсім відвертим, ви, ймовірно, будете мене затримувати. У такій ситуації я вважатиму за краще зберегти ядро групи єдиним. Якщо ж гравець попадеться вам, мені не важко буде повернутися в найкоротші терміни, – навів я свої аргументи і, не почувши заперечень, уточнив, – скільки в нас часу до точки неповернення?

– Максимум місцева доба, може більше, якщо наступна стадія зараження не фінальна, – слова друїда змусили мене зробити певні розрахунки в голові.

– П’ятнадцять годин, стільки в нас є на пошук «протиотрути». Якщо стадія не фінальна, будемо думати…

– Тоді зв’язок кожні дві години або в разі екстреної ситуації, нічого гаяти час, погнали! – крикнула Злата, різко вставши із землі. Певно, для неї ситуація стоїть особливо гостро, бо ніяк підтримати союзників або вплинути на ситуацію з пліснявою вона не здатна. Кому як не мені розуміти її почуття безпорадності перед обличчям непереборної сили.

Побажавши один одному удачі, ми зробили крок за межі нашого острівця і попрямували в зазначені сторони. Той поступово розвалювався під впливом природної мани, яка «розмиває» будь-яку штучну конструкцію. Такі вже правила ігрового світу, інакше в місцях концентрації гравців було б не проштовхнутися від «наспамлених» слідів заклинань.

Ще вчора я помітив, наскільки мені простіше переміщатися болотами. Фактичний ефект переміщення складною місцевістю третього рангу знижується обладунком до першого, а непроникність перешкоджає проникненню води і бруду, тим самим сповільнюючи зараження. За відчуттями, я ніби біжу по калюжах у гумових чоботях. Решта членів групи не могла похвалитися подібним, неспішно чапаючи грязюкою.

Мапа в поточній ситуації малокорисна, адже контур місцевості, який поступово змальовується, не дає достатньо інформації, зате завдяки ньому я зміг вийти до точки, де ми з’явилися в підземеллі. Після використання вистежування і відсіювання наших власних слідів, вдалося намітити приблизний напрямок руху.

[Слід залишений «Ельфом» близько трьох-чотирьох днів тому…]

З дефіцитом джерела навичка використовувалася повільно, але головне – результат. Змушений економити ману в рукавичках усіма правдами й не правдами, я рухався трохи повільніше, ніж міг.