Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

Я кивнув, мимоволі також усміхаючись. Погляд знову ковзнув у бік Мелісси. Вона все ще стояла на місці, занурена у свої думки. Її зосередженість мене насторожувала — щось явно її турбувало, щось невимовно важке висіло в повітрі між нами, і я відчував, як цей тягар поступово переходить і на мене.

— А ти? — обережно запитав я, не бажаючи порушувати її роздуми, але водночас не стримуючи цікавості.

Мелісса здригнулась, ніби я несподівано вирвав її зі світу власних думок. Вона швидко глянула на мене, намагаючись зберігати спокій.

— Так... треба сполоснутись, — вона ледь помітно усміхнулася, і ця усмішка видалась мені такою невпевненою, як ніколи.

Я спостерігав, як вона нахилилась до своєї сумочки, намагаючись не видати свого інтересу. Але часом мені здавалось, що я аж занадто помітний. Її рухи були повільні й, здавалося, вона навмисно затягувала кожен момент. Її тіло, як завжди, випромінювало впевненість, але сьогодні в цих повільних діях відчувалась якась непевність, якась стриманість.

Мелісса нарешті зняла з себе свою м'ятну сорочку-сукню, залишившись у купальнику, який я надто добре пам’ятав. Я швидко прочистив горло, відвертаючи погляд убік. У цей момент здалось, що вона тихенько хихикнула, але це могло бути лише моєю уявою. Її темне волосся було зібране у невеликий пучок, а крем для засмаги, яким вона акуратно намазувалася, був узятий у Нати.

— Чому мені ніхто не сказав, що бар в іншому боці? — Артем з’явився як грім серед ясного неба, і попри своє питання, в його руках вже був стакан із якимось коктейлем.

— А ти не питав, — я нервово усміхнувся, намагаючись відволіктись від роздумів про Меліссу. Її образ не покидав моєї голови, але я відчайдушно намагався триматись. Втім, ці думки не зникали.

— Дякую, друже, — Артем усміхнувся, демонструючи свої білосніжні зуби, і поспіхом пішов до дружини.

Я ж знову кинув погляд на Меліссу, яка нарешті вирушила до води. Її тіло завжди було дивовижним — не занадто худорляве, з гарними, пропорційними формами. Але навіть зараз, коли Руслан натякав на можливу вагітність, я не бачив жодних ознак, що могли б це підтвердити. Звісно, на ранніх термінах мало що помітно, проте чим більше я дивився на неї, тим більше переконував себе: це вигадка. Вона не виглядала так, як виглядає жінка, яка чекає на дитину... чи принаймні я так собі це уявляв.