Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

— Мене більше непокоїть вічна мерзлота, — озвався Ніколаї, торкаючись рукою ділянки кордону, що тяглася над Цибеєю. — Вона надійно захищена оборонними спорудами, але там необхідно покрити велетенську територію.

Я кивнула. Ми з Малом якось пройшли ці землі разом, і я пам’ятала, якими безкраїми вони здавалися. Упіймала себе на тому, що роззирнулася, шукаючи трекера в кімнаті, хай навіть знала, що він вирушив на чергове полювання, цього разу з групою керчинських стрільців і равканських дипломатів.

— А якщо він прийде з півдня? — поцікавилася Зоя.

Ніколаї подав сигнал Федору, котрий підвівся і розповів гришам про слабкі місця на південному кордоні. Корпуснієць чудово знав цей регіон, адже служив у Сікурску.

— Майже неможливо забезпечити патрулями всі гірські стежки, що спускаються з Сікурцоя, — похмуро зауважив він. — Шуанські диверсанти роками користувалися цією перевагою. Дарклінґ може досить легко прослизнути цим шляхом.

— Що означатиме наступ безпосередньо на Ос Альту, — пояснив Сергій.

— Повз військову базу в Полізнаї, — зауважив Ніколаї. — Це повинно зіграти на нашу користь. Хай там як, коли він нападе, ми будемо готові.

— Готові? — фиркнув Павел. — Зустрітися з армією незнищенних чудовиськ?

— Вони не незнищенні, — заперечив Ніколаї, киваючи в мій бік. — І Дарклінґ теж вразливий. Точно знаю. Я підстрелив його.

Зоїні очі широко розчахнулися.

— Ти його підстрелив?

— Так, — погодився принц. — На жаль, спроба вийшла не надто вдалою, та я неодмінно попрактикуюсь і вдосконалю свої навички. — Хлопець оглянув гриш, роздивляючись стурбовані обличчя, а тоді повів далі: — Дарклінґ могутній, але й ми теж. Він ще ніколи не ставав до герцю з тандемом Першої та Другої армій і не знайомий зі зброєю, якою я планую їх забезпечити. Ми зустрінемося з ним віч-на-віч. Оточимо його. І подивимося, якій кулі найбільше пощастить.

Поки Дарклінґова тіньова навала зосереджуватиметься на Маленькому Палаці, він залишатиметься вразливим. Невеликі добре озброєні угрупування гриш і солдатів планувалося виставити навколо столиці за три кілометри одне від одного. Коли почнеться битва, вони стиснуться навколо Дарклінґа і видадуть усю вогняну міць, яку вдасться зібрати Ніколаї.

Це, певним чином, було те, чого Дарклінґ завжди боявся.

Я знову пригадала, як він описував нову зброю, розроблену за межами Равки, і колись давно сказав мені під провислою стріхою в старій клуні: «Ера гриш добігає кінця».

Пая відкашлялася:

— А нам відомо, що станеться з тіньовими солдатами, коли ми вб’ємо Дарклінґа?

Мені захотілося обійняти її. Я не знала, що відбудеться з нічєвоями, якщо нам вдасться побороти Дарклінґа. Можливо, вони зникнуть, збожеволіють від шаленства, або трапиться щось гірше, але дівчина промовила ці слова вголос: «Коли ми вб’ємо Дарклінґа». Вони були обережні й боязкі, та однаково підозріло скидалися на надію.

***

Свої зусилля ми здебільшого зосередили на захисті Ос Альти. У місті була древня система сигнальних дзвонів для попередження про наближення ворогів. Заручившись батьковим дозволом, Ніколаї встановив гармати на кшталт тих, що були на «Колібрі», на дахах над містом і на стінах палацу. Попри невдоволення гриш, я примостила кілька штук на даху Маленького Палацу. Можливо, вони не зупинять нічєвой, але загальмують їх.

Решта гриш нерішуче почали приймати цінність Творців. Матерці з допомогою Пекельників намагалися створити ґренатки, які вибухатимуть з достатньо яскравим спалахом, аби зупинити чи приголомшити тіньових солдатів. Проблема крилася в необхідності створити їх без вибухових порошків, які зрівняють із землею все довкола. Іноді я непокоїлася, що вони підірвуть цілий Маленький Палац і власноруч упораються з Дарк­лінґовою роботою. Не раз я бачила в їдальні гриш із підпаленими манжетами чи обвугленими бровами. Я радила їм влаштовувати небезпечні досліди на березі озера, де в разі аварії під рукою будуть Плинороби.

Проєкт так зацікавив Ніколаї, що він навіть наполіг на тому, аби й самому долучитися до розробки. Творці намагалися не зважати на нього, потім удавали, наче потурають його забаганкам, та швидко збагнули, що хлопець — не просто знуджений принц, схильний до аматорства. Він не лише розумів Давидові ідеї, а й достатньо довго пропрацював із гришами-втікачами, щоб легко перемикатися на мову Малої Науки. Незабаром вони, схоже, забули про його ранг і статус отказанця, тож згорбленого над столом Ніколаї часто можна було знайти в майстернях Матерців.

Найбільше мене непокоїли досліди за зачиненими дверима з червоного дерева, які вели до анатомічного театру Корпуснійців, де вони, співпрацюючи з Творцями, намагалися сплавити гришинську сталь з людською кісткою. Ідея була в тім, щоб створити солдата, який зможе пережити напад нічєвой. Але процес виявився болючим і недосконалим, тіло піддослідного часто просто відторгало метал. Цілителі робили все можливе, та відлуння несамовитих криків добровольців Першої армії іноді можна було почути в коридорах Маленького Палацу.

Пообідні години минали за нескінченними зустрічами в Ґранд-­Палаці. Сила Заклинательки Сонця була дорогоцінною ставкою в равканських спробах укласти союз з іншими країнами, і мене часто просили з’явитися на дипломатичних зустрічах, щоб продемонструвати власну могутність і довести, що я насправді жива. Королева влаштовувала чаювання й вечірки, куди я приходила, щоб влаштувати виставу. Ніколаї часто зазирав туди, розсипаючись у компліментах, безсоромно фліртував і нависав над моїм стільцем, оберігаючи мене, наче закоханий залицяльник.

Утім, найбільшою мукою для мене були «стратегічні засідання» з королівськими радниками і командирами. Сам король на них з’являвся рідко. Віддавав перевагу витріщанню на служниць і полюбляв дрімати на сонечку, наче старий смугастий кіт. Радники за його відсутності товкли воду в ступі. Сперечалися, чи слід укласти з Дарклінґом мир, чи піти на нього війною. Сперечалися про союзництво з шуанцями, а тоді про партнерство з Фієрдою. Сперечалися про кожен рядок у бюджеті від кількості набоїв до того, що саме загони їстимуть на сніданок. Проте щось вирішувалося чи робилося вкрай рідко.

Дізнавшись про те, що ми з Ніколаї відвідуємо ці засідання, Васілій забув про всі роки, коли нехтував своїми обов’язками спадкоємця престолу, і взявся наполягати, що теж приєднається. На