Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

 Я прокинулась у власному ліжку. Вчора я міцно зачинила штори, пізно повернувшись в номер, тож яскраві промені сонця сьогодні вже не могли дістатись моїх сонних очей. Я перевела погляд на іншу частину ліжка, але вона вже була порожньою.

— Розі? — Покликала я, але у відповідь не отримавши нічого. Можливо пішла прогулятись подумала я, та рушила у ванну готувати себе до нового чудово ранку. Сьогодні мій настрій був грайливий, я вдягла улюблену рожеву сукню, зав’язуючи бант на талії.

 Я покинула кімнату рушивши на сніданок. Вчора ми з Стівом домовились зустрітись саме там, тож не думаючи ні хвилини я рушила вже добре знайомим маршрутом.

 На вході мене зустрів Джеремі, ми перекинулись декількома фразами, я навіть пожартувала з ним. Тему з Розі ми не зачіпали, ніколи не любила лізти в особисті справи інших людей. Я зайняла наш столик, що на мою удачу ще був вільний та зробила замовлення. Декілька разів я вмикала телефон дивлячись на цифри, що змінювали одна одну, але так і не отримала жодного повідомлення від Стіва, що вже добре спізнювався.

Я: Привіт. Ти вже йдеш? Боюсь доїм швидше ніж тебе дочекаюсь:)

Надіслала я йому повідомлення.

 Пройшло трохи більше ніж пів години я вже встигла навіть доїсти, відкривши ще раз месенджер, я побачила ще досі непрочитане повідомлення, це трохи засмутило мене, але я швидко знову відчула сьогоднішній оптимізм. Він міг ще просто спати, всетаки ми повернулись сьогодні лиш о третій ночі до будинків. Це чомусь я встала так рано, в очікуванні знову його зустріти. Я відсунула стілець, та покинула заклад вирішивши більше не надсилати повідомлень, а побачити його власноруч.

 Підійшовши до дверей я саме збиралась постукати, коли побачивши ледве прочинені двері, штовхнула їх і вони відчинились переді мною.

 Я зробила декілька кроків, заглядаючи на кухні, але там було пусто, тож я рушила до спальні.

— Ти ще спи...— Мої очі миттєво розширились. Я не могла повірити в те що бачила перед собою. Стів був повернутий спиною до мене, а навпроти нього стояла Розі, і вони цілувались. Я опустила погляд на його руки, що обхопили її живіт. Мені стало не по собі. Ось саме тому, я не довіряла жодному чоловіку до цього моменту, тепер навіть якщо і захочу це більше не буде можливим. Я відчула краплю рідини, що повільно стікала моєю щокою. О Боже, я плачу, я не згодна проливати сльози за того хто не заслуговує навіть на мою довіру. Я швидко змахнула сльозу зі щоки, беручи себе в руки та повертаючись до виходу.

 Вже покинувши будинок, я відчула що мене схопили за руку, я готова була сказати все, що відчувала на даний момент, але на своє здивування побачила не Стіва, а Розі.

— Ну як тобі? — Її погляд був настільки самовпевненим, що якби не рука, що продовжувала мене тримати, я відступила б мінімум на два кроки, — Боляче коли хтось інший отримує те що ти так бажаєш?

— Про що ти? — Я не могла впізнати в ній мою Розі. Мою найкращу подругу з часів меншої школи.

— Ох, найкраща учениця в класі звісно наша Стейсі, вибач Розі тобі не вистачило всього лиш балу, — сказала вона повним яду голосом, — Яке щастя, що Стейсі змогла вступити до Оксфорду. Ой, не засмучуйся Розі, це так чудово що ти зможеш залишитись навчатись в рідному місті. Звісно ж цієї уваги тобі не вистачило, тож наша боязлива Стейсі вирішила кинути собі виклик, прямуючи на інший кінець світу, щоб звернути всі погляди на себе.

— Я тебе не розумію, Розі. Щось не так? — Потягнулась я до її долоні, що вже відпустила мою руку, але вона швидко прибрала її, ховаючи за спину.

— Все своє бісове життя я була твоєю тінню. Стейсі добра в цьому і в цьому, ти також хороша, але ти повинна розуміти, Розі, ти ніколи не зможеш стати такою як вона. І що в тобі такого особливого? Як на мене невпевнена в собі людина, що й дня без чужої похвали прожити не може. Я більше не можу цього терпіти, всю цю твою ідеальність, - сказала вона малюючи в повітрі латки.

— Хочеш знати ким я працювати? Ооо, я з неймовірним задоволенням розкажу тобі про це. Digital C Group запропонували мені роль головного редактора, і я з радістю погодилась на неї. Але звісно варто подякувати тобі, — я здивовано глянула на неї, — Якби не твій ідеально написаний мотиваційній лист, з можливою статтею для їхнього наступного випуску, може я б і не отримала дану посаду, але хоча б раз ти на щось згодилась.

Я відчувала як щоками стікають сльози. Це було боляче отримати ніж в спину від людини, яку ти вважала найближчою, протягом майже всього життя.

— Як ти посміла? — Сказала я тремтячим голосом.

— Як я посміла? — Засміялась вона. — Ти ще повинна подякувати за те що я терпіла твої постійні істерики за всі ці роки, — Я більше не хотіла чути жодного слова від неї. Рушила до будинку, весь час витираючи сльози що стікали щоками, та ігноруючи кожне наступне слова що вона кидала мені в спину.

 Відкривши двері, я почала збирати валізи, закидуючи всі свої речі на купу, притискаючи їх, щоб змогти закрити замок. Зателефонувавши на рецепцію, я замовила найшвидше таксі, та окинувши поглядом місце, що ще годину тому я вважала найщасливішим, а тепер вже суцільною катастрофою, покинула його. На моє щастя дорогою я вже не зустріла Розі і жодного разу не зустріла Стіва. Деякий час я хотіла щоб він знайшов мене і пояснив ситуацію не залишаючи цієї прірви між нами, але потім я відкинула ці думки в найдальшу частину мозку. Мені не потрібен чоловік, мені ніхто не потрібен я здатна впоратись сама. Через дві хвилини після мого прибуття до адміністрації, прибуло таксі. Вчасно, я якраз встигла закрити рахунки.