Читати книгу - "Фатальне благословення, Луїза Пенні"

— Сусідка вважає, що це був нещасний випадок, у димоході загорілася сажа. Зачекаємо. Зараз приїде пожежний інспектор. До вечора ми отримаємо звіт. Іноді сигара — це просто сигара, Жане Гі.　

— А коли вона спалахує? Ні, сер. Це був підпал. Сола Петрова вбили.　

Решта дня минула, як у сповільненій зйомці: усі оговтувалися від пожежі й чекали на результати розслідування пожежного інспектора. Лем’є з’ясував, що найближчою родичкою Сола Петрова була його сестра у Квебеку. До неї відправили агента, щоб повідомити новину й зібрати більше інформації.　

Після сніданку Бовуар ходив від хати до хати, торуючи шлях крізь кучугури пухнастого сніг, що доходили йому до колін. Він опитував сільських мешканців у надії знайти когось, хто знав жінку з прізвищем на букву «Л», яка жила в цій місцевості сорок п’ять років тому. Лем’є шукав у парафіяльних записах.　

День був тихий, майже сонний. Виснаженість і товстий шар снігу сповільнювали плин життя. Ґамаш сидів за своїм столом. Позаду нього пожежники-добровольці мили пожежну машину та приводили до ладу своє спорядження. Він закинув ноги на стіл, заплющив очі, склав руки на животі і зрештою задрімав.　

«Вона того не варта».　

Ґамаш злякано прокинувся. У голові дзвенів голос Бовуара, сповнений паніки, і він знову відчув запах диму. Старший інспектор опустив ноги на підлогу, його серце калатало. Волонтери досі неквапливо працювали на своїй половині просторого приміщення, в імпровізованому оперативному штабі Ґамаш залишився сам. Він ненадовго уявив, як він приєднується до волонтерів, переїжджає до Трьох Сосен, купує один зі старих сільських будинків. І чіпляє вивіску: А. Ґамаш, приватний детектив.　

Але тут старший інспектор помітив, що він не сам. Біля терміналу тихенько сиділа агентка Ніколь. Він на мить засумнівався в розсудливості своїх намірів. Чи не зібрався він зараз утнути велику дурницю?　

Ґамаш підвівся й підійшов до Ніколь.　

— У розпал пожежі, коли ми намагалися врятувати вас… — Він сів, змушуючи її подивитися йому в очі. Ніколь була бліда, і від неї несло димом, ніби він просочився їй під шкіру. Її одяг був погано припасований і брудний: масна пляма на лацкані, темні плями на манжетах. Погано підстрижене волосся лізло в очі. Йому хотілося дати їй свою кредитну картку й звеліти купити гарний одяг. І своєю великою, втомленою рукою відкинути тьмяне волосся з її сердитих очей. Але він, звісно, цього не зробив. — …прозвучала одна фраза. Я підозрюю, що ви її почули. Один із нас крикнув: «Вона того не варта».　

Агентка Ніколь дивилася на нього прямо, її обличчя було сповнене гіркоти.　

Ґамаш не відводив очей.　

— Вибачте, — сказав він. — Настав час правди, для нас обох.　

Ґамаш розповів, що в нього на думці. Ніколь вислухала. Він виклав їй свій план і попросив тримати його в таємниці. Вона погодилася. Агентка звернула увагу на два моменти. По-перше, він, напевне, розумніший, ніж вона думала. По-друге, він іде на дно. Коли Ґамаш пішов, вона дістала мобільний телефон. Вона говорила швидко й обачливо оглядалася.　

— Я вирішила розповісти йому про дядька Сода, — прошепотіла вона. — Я знаю, знаю. Цього не було в плані. Так, сер. Але на те була причина, таке рішення мені довелося ухвалити в останній момент, — збрехала Іветт Ніколь. Вона не могла визнати, що у вразливий момент усе вибовкала. Він би подумав, що вона слабка. — Так, це був ризик, я згодна. Я боялася, що він сприйме це неправильно, але гадаю, мій задум спрацював. Схоже, моя історія його зворушила. — Принаймні ця частина була правдою. Потім вона розповіла все, що сказав їй Ґамаш.　

До кінця дня випало більше ніж вісім дюймів сипкого снігу. Гарних сніговиків не зліпиш, а от снігові ангели з нього виходили чудові: Ґамаш бачив, як діти падали на пухкий білий сніг і махали руками й ногами, наче крилами.　

Пожежний інспектор щойно пішов.　

Звичайно, на офіційний звіт треба було почекати, але, за попереднім висновком, причиною пожежі був креозот.　

— Отже, хтось підпалив креозот і вбив Петрова, — сказав Бовуар.　

— Саме так, — підтвердив пожежний інспектор. — Тільки креозот підпалив сам Петров.　

— Що?　

— Запалюючи того дня камін, Петров фактично вбивав себе, хоча й не усвідомлював цього. Креозот — це природна речовина. Його отримують із деревини, що недостатньо просохла. Підозрюю, що димохід не чистили багато років, а деревина була сира, тож… — Інспектор підніс руки до стелі, указуючи на неминуче й аж ніяк не рідкісне явище.　

Сол Петров чиркнув сірником, який зрештою вбив його.　

Отже, то був нещасний випадок.　

Старший інспектор визирнув у вікно. Пожежний інспектор змітав сніг зі свого пікапа. Сонце вже зайшло, й у світлі різдвяних прикрас Ґамаш бачив, як селяни розчищали свої доріжки та під’їзні шляхи, відкидаючи купки снігу, що здіймалися в повітря, наче маленькі буревії. На сільській луці Рут Зардо, перш ніж опуститися на свою лавку, кілька разів ударила по ній ціпком, щоб струсити сніг.　

Напевне, п’ята година, подумав Ґамаш і перевірив годинник, потім підняв трубку й набрав номер агентки Лакост. Вона була в лабораторії поліції Квебеку, чекала на результати щодо кулона та кулі лі біен.　

— Oui, allô?　

— Це Ґамаш.　

— Яв авто, майже на місці, шефе. Ви не повірите, що вони знайшли.

За пів години команда знову зібралася в оперативному штабі.　

— Погляньте. — Лакост передала звіт Ґамашу, який надів свої напівкруглі окуляри й почав читати. — Я вирішила привезти його, замість того, щоб усе переповідати. Подумала, що ви маєте побачити це на власні очі.　

Ґамаш зосереджено звів брови, ніби намагався прочитати документ маловідомою мовою.　

— Що там? — не міг витерпіти Бовуар, простягаючи руку, щоб забрати папери. Але Ґамаш не віддавав їх. Натомість він продовжував вдивлятися в них, перегортаючи сторінку за сторінкою вперед, а потім назад. Нарешті він поглянув на всіх поверх окулярів. Його　глибокі карі очі видавали збентеженість і занепокоєння. Наче уві сні він передав сторінки Бовуару, який вихопив їх і почав читати.　

— Але ж це маячня, — сказав він за хвилину, пробігши очима інформацію. — Це не має сенсу. Хто проводив експертизу? — Він поглянув на підпис внизу. — Усе одно, напевне, у нього був не дуже вдалий день, — буркнув Бовуар.　

— Я теж так подумала, — промовила Лакост, насолоджуючись виразом їхніх облич. Вона мала на обміркування результатів півтори години, поки їхала з Монреалю. — Я змусила його перевірити все ще раз. Ось чому я запізнилася.　

Папери обійшли кімнату і нарешті дісталися до агентки Ніколь.　

Ґамаш забрав звіт і акуратно поклав перед собою. У кімнаті запанувала тиша: усі думали. У дров’яній печі