Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Чеслав. В темряві сонця 📚 - Українською

Читати книгу - "Чеслав. В темряві сонця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чеслав. В темряві сонця" автора Валентин Миколайович Тарасов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 82
Перейти на сторінку:
щоб репетувати, краще подякувала, що живою залишилася! Так що вгамуйся по-доброму!

— Чеславе! — знову окликнула його Зоряна.

І тепер Чеслав звернув на неї увагу.

— Що?.. Що в цих лопухах було?.. — підскочив він до дівчини.

— Вода.

— І тільки?

— А що ж іще? Леда пити хотіла, молила дати їй води. Відв’язати я її не змогла, дуже вже міцно прив’язана… Ну, я тоді склала лопухи й води їй принесла…

— Простої води?..

Здається, Зоряна нарешті втямила, у чому її підозрює Чеслав. Її гарні брови різко заломилися:

— Та чи не вирішив ти, що я обпоїти чимось стару прийшла?

— А то ні?

Зоряна розчервонілася, зміряла його недобрим поглядом, а потім розвернулася і, ні слова не кажучи, пішла геть. Але Чеслав не дав їй піти. Він наздогнав її й схопив за руку:

— Ні, просто так не підеш!

— Чого тобі?.. Пусти!.. — смикнула вона руку, намагаючись звільнитися, але не змогла.

Чеслав розвернув її до себе лицем і, взявши за підборіддя, заглянув в очі. Зоряна спробувала було відвернутися, та не змогла. Чеслав не дав. Тоді вона, гордовито підвівши голову, подивилася на нього так, немов простромила наскрізь. Гнів, образа, ненависть, любов, мука й ледь стримувані сльози — усе змішалося й відбилося в її очах і впало на Чеслава.

— Не віриш?!

Чеслав не встиг нічого сказати, як Зоряна рвонулася з його рук і, зробивши кілька швидких кроків у бік Леди, підняла кинутий ним лопух і піднесла до вуст. Злизавши те, що залишилося на листку, вона з викликом кинула Чеславові:

— Ну?.. Бачиш, не побоялася.

Чеслав мовчав, сам відчуваючи, що заплутався остаточно. Та й як тут не заплутатися?

— Нащо мені Леда здалася? — гірко посміхнулася дівчина. — А може, ти мене ще в яких злих намірах або справах підозрюєш?..

Молодий мисливець, відчуваючи ніяковість через свій промах, зробив кілька кроків, відкинувши подалі суху гілку, що потрапила йому під ноги.

— Звідки мені знати було?.. — нарешті подав він голос.

— Я до тебе прийшла…

Від тих слів Чеславові не полегшало. Важко зітхнувши, він запитав:

— Навіщо?

Зоряна підійшла до нього, смикаючи в руках лопушину і, зупинившись поруч, дивлячись кудись убік, заговорила тихим, схожим на воркування розсердженої горлиці голосом:

— Ти, Чеславцю, тут, у лісі, зовсім здичавів. На людей, наче звір, кидатися почав. Та й кусати всіх поспіль став, без розбору. Але ж я прийшла, щоб допомогти тобі, уберегти, та ось злиднею стала, — відкинула вона листок убік.

Дівчина із сумом подивилася на нього. Але тепер Чеслав мовчки відвів очі, і лише подих його зробився нерівним. Зрозумівши, що це й уся його відповідь, Зоряна хотіла було вже піти, але, про щось згадавши, затрималася:

— Чула сьогодні, панотець мужикам говорив… що треба було б чутки перевірити про Леду й до пагорбів цих ватагу спорядити. А я ж зрозуміла, що неспроста Леда з городища зникла, після своїх страхів. Подумала, що твоя то витівка. Бачиш, не помилилася. Ось і прийшла про лови попередити. А ти… — у неї перехопило подих, і вона вже зробила кілька кроків від нього, але знову повернулася. — Я б якщо кого й хотіла обпоїти, так хіба що тільки тебе… Самого… — і тепер уже рішучо пішла.

А Чеслав доплентався до найближчого дерева й, сівши під нього, обхопив голову руками. Невже він і справді так озлобився й здичавів, що перестав розуміти, відчувати, звідки і від кого можна чекати на небезпеку? Він готовий був вступити в сутичку з будь-яким супротивником, але як розпізнати, хто він, у чийому обличчі причаївся? Від усього цього гуло в голові.

— Та такого пня дурнуватого, як ти, ні я, ні дух лісовий давно не бачили! — подала голос Крива Леда, що було притихла.

Чеслав ніяк не відреагував на її лайку. Але це її нітрохи не збентежило, а, здавалося, навпаки — ще більше долило оливи до вогню.

— Води дай, викидню! — заверещала сильніше баба. — Води!.. Води!.. Помира-а-а-ю!.. — і почала смикати себе за рідке волосся.

Чеславові хоч-не-хоч довелося вести Леду до джерела. Це було зовсім не легким випробуванням. Баба, незважаючи на свою недавню спритність, скаржилася на хворі ноги, ломоту в попереку, біль у голові, простріл у спині і в усі, тяжку втому, а тому доводилося часто зупинятися й чекати, поки вона перепочине. Окрім того, рот у неї майже не закривався й вивергав поперемінно то скарги, то люту лайку, яку вона сипала на свого провідника. Не допомогло й утамування спраги. Та Чеслав, схоже, її й не чув. Йому було зовсім не до баби та її стогонів.

Коли вони повернулися до балки між трьох пагорбів, тіні від дерев зробилися довшими, а спека вщухла. Сонце вже готувалося йти на спочинок, погасивши день.

Невже лісовий дух залишив його? Не захотів дати підтримки й заступництва? Чи ще зарано?

Чеслав уже вирішив улаштовуватися на нічліг, готуючись до тривожної ночі очікування й сторожкого сну, коли помітив, а ймовірніше, відчув, що в балку хтось спускається. Він пробіг очима по схилах пагорбів і за якийсь час таки побачив нового гостя. Це був Вишата.

Дивакуватий, як завжди, ішов, безтурботно озираючись навсібіч очима, повними цікавості. В одній жмені він ніс зібрані десь у лісі ранні, ще не доспілі ягоди, час від часу дістаючи їх відтіля й відправляючи у напіввідкритий рот.

Його-то чого сюди принесло? Дурня тільки й бракувало. От морока! Сам прийшов чи з кимось?

Чеслав через обережність вирішив не показуватися Вишаті на очі, а зачаїтися за деревом і подивитися, що хлопець робитиме далі. Може, пройде повз та й забереться геть? Аби тільки Леда не виказала. Чеслав глянув у бік, де сиділа на прив’язі його бранка. Але баба після походу до джерела, здається, угамувалася. Вимотавшись і стомившись остаточно від своєї долі невільниці, мабуть, задрімала в затінку під деревом.

А Вишата спустився вже схилом і тепер був зовсім близько від того місця, звідки спостерігав за ним Чеслав. Тут він сповільнив ходу і, здається, почав щось або когось розгублено виглядати серед дерев, обертався на всі боки, а його погляд обстежував геть усе, особливо там, де ріс чагарник. Хлопець явно когось шукав. Та, помітивши руду білку на дереві, він відвернувся й почав спостерігати за нею.

Чеславові набридли тривалі розглядини хлопця.

— Вишато! — тихо покликав він.

Той від несподіванки упустив ягоди з долоні, і вони розсипалися. Присівши, він відразу почав вишукувати їх серед трави, примовляючи:

— От дурні — розбіглися. Але Вишата знайде… Усіх знайде!.. Ось стривайте…

Та Чеслав гукнув його знову:

— Ти чого тут,

1 ... 75 76 77 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чеслав. В темряві сонця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чеслав. В темряві сонця"