Читати книгу - "Ваш покірний слуга кіт"

Розповівши про малу подію, упоравшись з описом великої, я маю намір довершити книжку змалюванням пригоди, що сталася після великої події. Можливо, деякі читачі подумають, що я списую все, що наверзеться на голову. І дарма, адже я не такий нерозважний кіт, як їм здається. Кожне моє слово, кожне речення не тільки вміщають у собі великі філософські принципи всесвіту, але, злучені у нерозривну послідовність, якнайдоречніше доповнюють і роз’яснюють одне одного. Зміст моєї проповіді не дійде до вас, якщо будете легковажити нею, а як читатимете неуважно — лежачи або п’яте через десяте, — то взагалі мене образите. Кажуть, Лю Цзунюань [168] перед читанням творів Хань Туйчжі вмивав руки трояндовою водою. Я ж вдовольняюся найпростішою повагою — нехай кожен купить часопис з моїм твором за свої гроші, а не за позичені в товариша. Далі я розповідатиму про те, що сам називаю відгомоном подій, але ви страшно пожалкуєте, якщо вирішите, що про відгомін не варто читати, бо то, мовляв, нецікаво. Обов’язково дочитайте уважно до кінця.

Наступного дня з наміром прогулятися я вийшов за ворота. І тут я одразу помітив, що на розі завулка стоїть пан Канеда і про щось балакає з Судзукі То-саном. Вони здибалися якраз тоді, коли Канеда-кун їхав додому на рикші, а Судзукі-кун вертався, не заставши його вдома. Останнім часом і в домі Канеди не відбувалося нічого цікавого, і тому я туди нечасто показувався, однак цього разу знову побачити Канеду було чомусь приємно. Судзукі я теж давно не стрічав, тож вважав за честь для себе хоч здалеку помилуватися його подобою. 3 такими думками я неквапливо підійшов до них і зачув, про що вони говорили. Це не моя вина. Вони самі винні, що говорили. Якщо Канеда-кун такий сумлінний, що оточив мого господаря увагою своїх шпигунів, то чого ж йому сердитися, коли я ненароком підслухаю його розмову? А як розсердиться, значить не має анінайменшого уявлення про справедливість. Так чи інакше, а я слухав їхню розмову. І не тому, що хотів слухати. Навпаки, я не хотів, та слова самі лізли у вуха.

— Я щойно заходив до вас. Приємно, що все-таки ми зустрілися, — і То-сан уклонився.

— Угу. Он як. Я давно тебе не бачив і, правду кажучи, теж хотів з тобою поговорити. Як добре, що ти навідався.

— Я теж радий вас бачити. Маєте якусь справу до мене?

— Та ні, нічого особливого. Звичайно, нічого важливого, але тільки тобі під силу це зробити.

— Як тільки зможу, все зроблю. А яка справа?

— Так-так… — роздумував Канеда.

— Може, вам зручніше, щоб я прийшов іншим разом? Скажіть, коли.

— Знаєш, це не така важлива справа… Зрештою, якщо ти згоден, то ось що я тебе попрошу.

— Будь ласка, не церемоньтеся…

— Той дивак, ну, твій давній приятель… Кусямі чи як там його…

— Ну-ну, що ж такого накоїв Кусямі?

— Нічого. Але я досі без огиди не можу згадати того випадку…

— Цілком справедливо. Все через те, що Кусямі страх який пихатий… Йому слід би знати своє місце. А то ж думає, що світ — його царство!

— Отож-то. От нахаба! Патякає, що, мовляв, перед грішми голови не схилить, що ділові люди і те і се… Я йому покажу, на що здатна ділова людина! Я вже давно підставляю йому ногу, але він не здається. Страшно впертий суб'єкт!

— Не має жодного уявлення про вигоду, тому так нерозважно комизиться. Він завжди був такий. Пропаща людина! Ані крихти не розуміє, що йому на користь, а що зашкодить.

— Ха-ха-ха. Чого я тільки не перепробував? Нарешті вдався до гімназистів.

— Чудова думка! Що-небудь вийшло? Здається, цього разу досадив. Незабаром капітулює.

— Прекрасно! Хоч би скільки він пручався, все марно — один у полі не воїн.

— Атож. Один нічого не вдіє. Певне, зараз лікті кусає. Може б, ти зайшов до нього та розвідав, який у нього настрій.

— Он що! Нема нічого простішого. Зараз же піду. А як буду вертатися, розкажу, що бачив. От цікаво поглянути, як цей упертюх скис!

— Ну гаразд, заходь, як вертатимешся. Буду чекати.

- Тим часом бувайте.

О, знову підступи! Влада ділків таки безмежна. Довести мого пасивного, як камінь, господаря до запаморочення, замучити його так, щоб голова полисіла і на ній не могла муха втриматися, напустити на його голову біду, яка спіткала Есхіла.,- усе в руках багачів. Я не знаю, яка сила обертає землю навколо осі, але певен, що у світі порядкує золото. Ніхто, крім ділків, не збагнув його сили, ніхто, крім них, не розпоряджається його могутністю, як заманеться. Саме діловим людям завдячуємо тим, що сонце безперешкодно з’являється на сході й щасливо заходить.

Хоч я виховувався у домі пришелепуватого бідолахи-вчителя, але й мені не вадить знати, яке то щастя, що на світі є ділові люди. Цього разу, сподіваюсь, навіть моєму нетямущому господареві проясниться в голові. Бо якщо він не позбудеться своєї тупості, то лиха наживе. Завдасть непоправної шкоди своєму дорогоцінному здоров’ю. Хотів би я знати, що він скаже, як зустрінеться з Судзукі-куном. З його розмови відразу стане ясно, зійшло на нього прозріння чн ні. Треба квапитись. Хоч я й кіт, а про господаря турбуюся. І я поперед Судзукі-куна майнув додому.

Судзукі-кун — хитрюга. Про Канеду жодним словом не прохопився, а завів невинну світську балачку.

— Ти чогось змарнів. Що сталося?

— Нічого особливого. .

— Ти ж зовсім блідий. Тобі слід піклуватися про себе. До того ж погода зараз погана. Вночі спокійно спиш?

— Ага.

— Може, тебе щось гризе? Розкажи по правді,- як буду в змозі, зараджу твоїй біді.

— З якої це речі має мене щось гризти?

— Ну, що ж, чудово, якщо все гаразд. Гризота, бач, дуже шкодить. У цьому світі краще жити весело, з усміхом. А ти якийсь надто похмурий.

— Сміх також шкодить. Траплялося, що від нестримного сміху люди вмирали.

— Бреши, бреши! Адже недарма кажуть: хто сміється, до того щастя приходить.

— А от у Стародавній Греції