Читати книгу - "Небезпека рецидиву"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вирішувати треба вже, Бренне. Хоча особисто мені, було б більше до душі, якби ця історія з'явилася на перших шпальтах усіх газет країни.
Я спокійно дивився на адвоката, мовчав, однак усередині в мені спалахнула маленька іскорка паніки. Я знав, чим це загрожує. Я втрачу свій хліб насущний, якщо мене позбавлять адвокатської ліцензії. Я, як і всі, мав виплачувати іпотеку. Можливо, мені пощастило б знайти якусь роботу без спеціального дозволу, але від цієї думки шлунок підкочувався аж до горла. Я виправдовувався сам перед собою, що все може скінчитися катастрофою для Ганса Ґудвіка, якщо новина про мій переступ закону випливе назовні посеред процесу. До того ж, за нинішнього стану справ, я нічого не вдію проти Ніни Гаґен.
— То що? Яке твоє рішення, Бренне? — Фельдер був сповнений нетерплячого очікування.
— Гаразд, — промовив я. — Укладаємо угоду. Хочеш письмового підтвердження?
— Не будь ідіотом, Бренне! Звичайно, не хочу.
Себастьян Фельдер підвівся й подав руку.
— Добре, що ти одумався.
Я нічого не відповів і проігнорував простягнуту руку.
Ніна Гаґен уперше озвалася за весь час візиту.
— Почекайте мене за дверима, пане Фельдер. Я хочу сказати адвокатові Бренне кілька слів наодинці.
Коли Фельдер зачинив за собою двері, я вичікувально глянув на неї. Раптом вона усміхнулася, встала, ледь потягнулася.
— Знайшов щось цікавеньке в моїх шухлядах? — запитала вона.
Я промовчав, відчув, як червонію, і нічого не міг з цим подіяти, а її усмішка стала ще ширшою.
— Тобі сподобалося побачене? Відчув збудження?
Щоки мені палали від сорому й злості. Нінин сміх був тихий і дивно теплий. А в очах, на самому дні, прозирав тріумф.
— Я бачив листування на твоєму комп'ютері, — сказав я, намагаючись перейти в наступ, хоч на трохи повернути контроль над розмовою; усмішка вмить щезла з обличчя Ніни. — Я знаю про твою співучасть у вбивстві Майї. Гадаю, Альвіна теж убила ти. Рано ти пізно я це доведу.
— Мабуть, ти віриш у те, що кажеш, — озвалася Ніна. — Я міркувала над цим. Але від віри мало користі, чи не так? Я хочу, адвокате Бренне, щоб віднині ти дав мені спокій. Ти мені набрид.
— А якщо ні?
— Ти покопирсався у моєму житті. Я покопирсалась у твоєму. Ти живеш з коханою на ім'я Карі. Маєш у старечому притулку батька. Люди, яких ти любиш. Подумай трохи про них…
Вона обернулася і вийшла з кабінету, а я далі сидів з застиглим від приниження і люті обличчям. Глянув на свої руки — вони тремтіли. Глибоко в душі я знав, що тремтіли вони не лише від гніву. Ніна Гаґен усього лиш жінка, я більший і сильніший за неї, але я ні на мить не сумнівався, що вона дуже небезпечна.
За люттю і страхом ховалося дещо інше, щось мені незбагненне. І тільки лежачи без сну в ліжку, перевертаючись з боку на бік, я зізнався сам собі, що то було. Сором. Мені було соромно за себе. Я поступився перед нею, я дозволив шантажувати себе, відмовився від її виклику свідком до суду, лиш би врятувати домівку та рідних. Я знав, що вона вбивця. Даремно я вмовляв сам себе, ніби все, що робиться, на користь Гансові Ґудвіку, бо, так чи так, я не маю незаперечних доказів її вини. У душі я розумів, що мав би змусити її з'явитися у суді й докласти всіх зусиль, аби хоч задемонструвати присяжним, хто така Ніна Гаґен насправді. Може, мені й не пощастило б, та принаймні я спробував би.
Розділ 50Ганс Ґудвік знову сидів у залі. Не знаю, було це наслідком потрясіння, пережитого від спогадів у кріслі свідка, чи дії пігулок, але нині він мав ще безтямніший вигляд, ніж зазвичай. Коли я запитав, як він почувається, Ганс відповів, що цілком добре, дивлячись з ледь помітною усмішкою кудись у простір, у якусь точку над моїм плечем. Я не мав певності, чи він отямиться до закінчення усього процесу.
— Чоловік поволі тратить розум, — сказала Сюнне після розмови з Гансом під час перерви. — Треба щось робити.
Я стенув плечима.
— Нам треба спробувати довести справу до кінця. А йому нічим не допоможемо.
У суді виступав той самий медичний експерт, що й у «справі Майї», той самий безпристрасний голос, який сухим тоном перелічував рани, пошкодження і каліцтва. Минулого разу публіка не могла всидіти спокійно, немов сама мучилася від болю, а тепер слухачі просто покидали залу, одне за одним. Утікали.
— Статеві органи відрізані, — читав патологоанатом. — Язик відрізано кривим краєм, наче вбивці не вдалося відрізати його з першого разу, — двері раз у раз хряскали. — Обидва ока виколоті. Вишкрябані ями на місці очей — це було б достовірнішим описом.
Одна старша пані з-поміж присяжних на першій лаві перехилилася через поручні й виблювала на підлогу.
Суддя зірвався з місця.
— Перерва! — рявкнув він. — Оголошую перерву!
Ганс Ґудвік засміявся. Не знаю, чи всі це помітили, але він сміявся, тихим, моторошним сміхом, від якого волосся на моїй голові стало дибки. Я кинувся до нього й відвернув його від присяжних.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпека рецидиву», після закриття браузера.