Читати книгу - "Небезпека рецидиву"

Суддя понуро глянув на мене.

— Ми можемо продовжити засідання за відсутності відповідача?

— Ні, — відповів я. — Про це й мови не може бути.

— Мабуть, ваша правда. Але мені це не подобається, адвокате Бренне. Потурбуйтеся, аби його доставили в суд якнайшвидше.

Мене вже також почала розбирати злість.

— Я не можу доставити його в суд, ваша честь. У в'язниці його визнали хворим і повезли до лікарні. Що я можу зробити в такій ситуації, як ви гадаєте?

Суддя пропустив моє зауваження повз вуха.

— Гаразд, суд оголошує перерву. Будьте готові продовжити слухання після обіду. І тримайте мене в курсі справи…

Востаннє зиркнувши на мене, суддя підвівся і в супроводі двох інших суддів рушив геть із зали.

Я глянув на Крістера Бонде.

— Тепер твоя черга, прокуроре. Треба поговорити з лікарями.

— Поговорю, — відповів той, не підводячи на мене очей.

Крістер уникав зустрічатися зі мною поглядом від самого початку слухань. Я відчував, що мені починає діяти на нерви його постійне невдоволення.

— Зателефонуй мені, — кинув я на ходу і подався до своєї контори, де гаяв час аж до обіду, малюючи кола на аркуші паперу.

Задзвонив телефон, але телефонував не сам Крістер Бонде, а його секретарка. Вона розповіла, що Гансові Ґудвіку дали заспокійливе і відвезли до в'язниці й що ймовірно, він оговтається не раніше завтрашнього дня.

— А що суд? — поцікавився я. — Суд ухвалив рішення відкласти розгляд справи до завтра?

— Так. Слухання розпочнуться завтра о дев'ятій ранку.

Я подякував і поклав слухавку. Взяв чистий аркуш і знову заходився малювати кола. Задумався, чи не піти б додому…

Але ще довго сидів, нічого не роблячи. О пів на четверту я зібрав свої речі, схопив плаща і рушив до дверей, коли задзвонив телефон. Дзвонили з приймальні.

— До вас прийшов відвідувач.

— Хто?

— Ніна Гаґен. Вона з адвокатом.

Я згадав день, коли вона вперше сюди прийшла. Тоді я теж був по вуха зайнятий однією кримінальною справою, а вона сиділа на тому стільці, що й тепер: біднувато вдягнена, без декольте і без макіяжу. Вона прийшла і своєю розповіддю усе перевернула догори дриґом. Мені аж гаряче стало від думки, як вони мене одурили, Ніна й Альвін. Тепер я знав про неї більше. Нині вона теж була скромно вдягнена, у сірому — сірий светр, сірі штани, які дивно дисонували з білявим волоссям. Однак цього разу Ніна не відмовилась від макіяжу. І виклично дивилася просто в вічі.

Розмову вела не Ніна Гаґен, а її адвокат. Я знав його з давніших часів, і він мені не подобався. Невисокого зросту, опецькуватий, з добре підвішеним язиком і чималим арсеналом усіляких обманних трюків. Звали його Себастьян Фельдер. Не надто здібний юрист, однак з тих, кого все ж варто остерігатися. Він старанно насупив чоло і мовив:

— Сумні речі тут відбуваються, Бренне, — я промовчав, тож він повів далі: — Ти ж розумієш, це може коштувати тобі адвокатської ліцензії?

— Чого ти хочеш? — запитав я, але Фельдера вже важко було зіштовхнути з накатаної колії.

— Я щиро засмучений і стурбований твоєю подальшою долею. Дуже не хотів би, щоб ти позбувся свого шматка хліба. Ти добрий адвокат, хоча в цьому випадку втратив… так би мовити… здатність тверезо оцінити ситуацію.

— Ви маєте що мені запропонувати? Чи ти і твоя клієнтка прийшли тільки задля того, щоб висловити свою засмученість?

Маска помінялася, тепер на обличчі Фельдера намалювалася скривджена міна.

— Звісно, ні, Мікаелю. Найліпше було б для усіх сторін, якби ми дійшли згоди, — він показав рукою на Ніну Гаґен. — Моя клієнтка хоче написати на тебе заяву в поліцію за переслідування. Я повинен, ясна річ, надати їй юридичну допомогу, але…

— Переслідування? І яке ж покарання передбачається за це, Фельдере?

Адвокат роздратовано змахнув рукою.

— Ти знаєш, що я маю на увазі. Я хотів сказати, що охоче посприяю, аби не дати ходу такому звинуваченню.

— Овва! І як же?

Фельдер на мить затримав на мені погляд.

— Моя клієнтка щойно довідалася, що її викликають як свідка в справі проти Ганса Ґудвіка. Що ти її викликаєш.

— Так воно і є.

— Так ось, вона не хоче свідчити. Їй нічого сказати в цій справі.

— А що спільного тут…

Фельдерові вже було начхати на зміни декорацій на обличчі. Тепер він був сам собою: хмурний і нахабний.

— Якщо її змусять свідчити, вона відкрито розповість на суді, як ти незаконно проник до її помешкання. І про інші випадки переслідування.

— А якщо я скасую виклик до суду?

— Тоді вона забере заяву, скаже, що все виявилося непорозумінням… Тебе запросили в гості, а шибку в дверях ти вибив ненароком. І справа закриється. Вибір за тобою!

На губах адвоката з'явилася недобра усмішка, зате справжня.