Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

відчинила сама. Технічна експертиза попрацювала без халтури. Отже - або вона знала гостя, і саме за цю версію вчепилися мої попередники, або він сказав якесь чарівне слово. Тільки-но господарка відчинила, він вирубав її ударом у голову, увійшов, заткнув рота кляпом з її ж білизни, зв’язав руки, увімкнув новий магнітофон з годинною бобіною і під «Багама, Багама-мама!…» відпрацював повну програму. Включно з отим самим лінь-чі. Скільки часу на це пішло, сказати важко. Може, три години - як стверджують медики - а може й більше.

Доки вона помирала, він витер усі відбитки пальців, чим, до речі, зробив послугу підозрюваному студенту. Бо відбитки хлопця на чашці з кавою залишились, а на ручках дверей - ні. Отже, їх витер той, хто зайшов до квартири після того, як студент уже пішов. Що ще? Оце й можна з’ясувати по отим самим чистим місцям: помив ножа в раковині на кухні, вимив і протер її, залишивши одну-єдину не помічену ним цяпочку крові, зайшов до душу, помився, одягнувся, витер і там усі відбитки і повернувся до кімнати. Гроші, документи і золоті прикраси навіть не чіпав. Залишив майже новий магнітофон, за який під універмагом «Україна» можна було, не торгуючись, одержати п’ятсот карбованців. Значить - він навіть не імітував грабунок. Але щось шукав. Так, що у нас чистотою виблискує? Ось ця секція у меблевій стінці. Подивимося, що тут. Ага, предмети інтимного туалету. Радість еротомана! Красиво, модно і в достатній кількості. А ось на цій полиці, звиняйте за гру слів, бардак. Нижні сорочки спочатку витягли, а потім запхнули назад жужмом. Хазяйка так не робила.

Похмурий старший дільничний і двоє літніх жіночок-понятих за весь цей час не подали ані звуку. Стояли за моєю спиною мовчки і тільки намагались не дивитися на засохлі криваві плями на паласі і на стінах.

Я попросив понятих підійти ближче:

- Подивіться сюди, будь ласка. Ваша сусідка могла отак запхати чисту білизну в шухляду?

- Ну що ви, як можна! Вона така акуратистка! Знаєте, як наші люди сміття виносять? Скинули у відро, витрусили в бак і пішли. А у неї спеціальні кульки у відрі були - для сміття, уявляєте? Напевне на роботі брала, бо у продажу таких немає. А ви кажете - сорочки жужмом!

- Ну, раз не вона, то не вона. А скажіть, якісь постійні мужчини до неї заходили?

- Бували. Часом. Але дуже такі серйозні, солідні. Вони її зазвичай з роботи привозили. А так, щоб п’янки-гулянки та ще й до ранку - такого не було.

- Дівчатка ще забігали, - озвалася друга понята, - усі молоденькі такі, заклопотані. З курсів медсестер. Вона там викладала. А так, щоб такі, як оце на вулицях зараз - та ні в якому разі!

- А головне, щоб ви знали, об одинадцятій світло вимикала - і спати.

- Вона вам про родичів своїх щось казала?

- Та ні. Ми з нею в основному говорили, що у кого болить і чим лікувати.

- Ну що ж, громадяночки, сідайте-не стійте. Бо мені аби всю хату догори дригом не перекидати, треба подумати.

- А ви кави собі зробіть, - раптом порадила понята, - покійна не була би проти. Вона нас завжди вгощала. І нам зробіть, якщо можна. Там, на кухні все є.

Тут я допетрав, що жіночкам просто лячно було сидіти поміж плям крові. А кухня - то єдине місце, де не залишилося слідів злочину. Хоча ручки на всіх шафках і шухлядах теж були протерті.

Кава виявилася імпортною, чашки теж. Ми втрьох помістилися за столом, а дільничний пив свою пайку, стоячи в дверях. Ніхто з нас не зронив ані слова, я напружено думав, а решта були просто пригнічені. Тож допили, зафіксували все, що належить, на папері. Що треба - я вилучив, звісно, під протокол, вийшли, знову опечатали двері і розпрощалися.

26.

Не встиг в Управі сісти за свій стіл, як Полкан уже дзвонить:

- Сирота, Генерал хвилюється, як у тебе справи по медсестрі.

- Товаришу полковник, якщо Генерал не вимагає доповісти і навіть не запрошує розповісти, а саме хвилюється, як справи, то пора нам усім хвилюватися за нього. І відповідно за себе.

- Так, холодний філософ, ти колись зі своєю грою словами дограєшся. Вибачай за тавтологію.

Ого! Наш Полкан і таке слово знає! Не здивуюсь, якщо він вдома ховає якийсь скромненький самвидав. Приміром, «Собаче серце» Булгакова. Чи навіть «Поему без героя» Ахматової. Кого ми тримаємо у своїх лавах?

Звісно, я так тільки подумав. Бо сказав зовсім інше:

- Вибачайте. Тавтоложити більше не буду. Доповідаю по справі. Завтра проведемо повторне опізнання підозрюваного на місці злочину з наступним допитом оного. Сподіваюся, що після цього можна буде робити певні оргвисновки по райвідділу.

- Зайди до мене! - наказав Полкан і поклав трубку.

Я зайшов. Начальник знову був у цивільному. Не інакше як кудись збирається. І не по службі. Щастить декому! А я от вперше за скільки років театр відвідав - і на тобі!

- Що накопав, Сирота, доповідай.

- Достатньо, щоб закопати одного дурного, але чесного старшого інспектора карного розшуку разом із його начальством.

- Хвалю за відвертість. І за своєчасне попередження. Готовий