Читати книгу - "Серед дикунів Нової Гвінеї"

Я відхилив цю пропозицію, сказавши, що повернуся згодом і знову буду жити з ними.

Люди Гумбу причепилися до мене, щоб іти в Гумбу, де, крім місцевих жителів, зібралися люди з Теньгум-, Енглам- та Самбуль-мана, і що всі вони хочуть мене бачити. Не бажаючи відмовити їм, можливо, востаннє, я пішов, оточений великим натовпом тубільців з факелами в руках.

У Гумбу повторилася сцена, що була в Гарагасі. Всі просили мене лишитися. Мені мало довелося спати, а коли на ранок я хотів підвестися, то почув великий біль у ногах. Останні два дні я багато ходив і не звертав уваги на рани на ногах, які дуже спухли й заважали ходити. Проте я пішов берегом, бажаючи швидше повернутися до Гарагасі. Біль був такий великий, що тубільці, зробивши з кількох жердин щось подібне до нош, перенесли мене до миска Габіна, а відтіля перевезли на кліпер, де я відпочив і де мої рани були обмиті й перев'язані.

З наказу командира мали прибити до одного дерева коло моєї хатини в Гарагасі товсту дошку червоного дерева, на якій прибито мідну дощечку з вирізаним написом:

Vitiaz sept. 1871.

Miklouho-Maclay.

Isoumroud. des. 1872.

Я рушив, незважаючи на хворі ноги, показати місце, яке буде для цього найвідповідніше. Я вибрав великий кенгар — найвище й найпоказніше дерево в Гарагасі.

Решту дня я був дома, кінчаючи пакувати речі, бо завтра буде останній день мого перебування в цій місцевості.

21 грудня

Ввечері, засинаючи, я думав, що протягом чотирнадцяти місяців, та навіть більше, я не знайшов часу влаштувати моє ліжко зручнішим способом, і що край кошика, де лежала верхня частина мого тіла, будучи на два вершки вищий від кришки іншого, де лежали мої ноги, можна було б дуже просто зробити зручнішим. Треба було тільки підкласти два бруски під нижчий кошик. Звісно, я й на думці не мав клопотатися з цим останньої ночі, проспавши стільки ночей і часто прокидаючись через незручність ліжка.

Я вчора умовив тубільців приїхати на кліпер, оглянути його, і, справді, багато хто прийшов у Гарагасі, але дуже небагато рушило зі мною на кліпер, а ще менше відважилося злізти на палубу. Але там, побачивши силу людей та всяких апаратів, незрозумілих їм, вони так налякалися, що вхопилися з усіх боків за мене, сподіваючись отак бути в безпеці. Щоб задовольнити їх і не зв'язувати себе, я попросив одного матроса принести мені снасті; серединою мотузка я пов'язав себе круг поперека, а обидва кінці віддав моїм папуасам. Отже, я міг іти вперед, а папуаси уявляли, що тримаються за мене. З таким хвостом, раз у раз спиняючись, щоб відповідати та пояснювати тубільцям усякі речі, ми обійшли всю палубу. Гармати лякали їх. Вони відверталися й переходили до інших речей. Їх особливо вразили й разом з тим зацікавили два невеликі бички, взяті як живність для команди; вони не могли надивитися на них і просили подарувати їм одного. Спитавши назву, вони намагалися не забути її, повторюючи: «бик», «бик», «бик». Спустилися вниз до кают-компанії; дорогою туди їх дуже зацікавила машина. Розуміється, вони не могли збагнути, що це таке. Потім великі дзеркала в кают-компанії, де вони могли бачити кілька чоловік, дуже їм сподобалися. Фортепіано, яке я назвав «ай боро рус», не тільки привернуло їхню увагу, але одному з них заманулося навіть самому спробувати його. Я поспішив спровадити їх нагору.

На палубі одному з тубільців захотілося знову подивитися биків; він звернувся до мене, але, забувши назву «бик», почав про «велику російську свиню». Не зрозумівши його, я відповів, що ніякої свині на корветі нема; тоді, щоб точніше назвати тварину, він додав, що хоче бачити «велику російську свиню із зубами на голові». Один з товаришів підказав йому «бик», і вони всі хором затягнули «бик». Бачачи, що вони досить оббулися на палубі, я визволився з петлі й дав їм змогу вільно ходити.

Сьогодні мої останні речі привезено з Гарагасі; Улсона також перевезено на корвет і як хворого покладено в госпіталь. Перед від'їздом Туй просив сказати йому, через скільки місяців я повернусь у Гарагасі. Навіть і тепер, від'їжджаючи після п'ятнадцятимісячного перебування, я не міг сказати «багато», бо цього слова я досі не дізнався, тим-то я відповів «навалобе», що означало приблизно «згодом».

22 грудня

З самого ранку піроги оточили кліпер, і мені раз у раз доповідали, що «чорні» хочуть бачити мене або кличуть. Коли я виходив, тубільці починали кричати, та шум якоря, якого саме заходилися підіймати, й кілька обертів гвинта розігнали незабаром усі піроги, а крики «еме-ме» та «е-аба» стали доноситись уже не так ясно з берега, як з пірог. Коли кліпер почав рухатись уперед і обпливати мис Габіна, почулися вдари барума майже одночасно в Горенду й Бонгу; коли ж кліпер проминув мисок, до цих звуків долучився барум Гумбу.

Віддаляючись, ми ще довго чули барум. Пропливаючи повз Білі-Білі, я міг у бінокль ясно бачити тубільців, що сиділи, стояли й ходили вздовж скелястого берега.

Проминувши архіпелаг Задоволених людей та порт Великого князя Олексія, ми обійшли мис Краузель і ввійшли в протоку між Новою Гвінеєю та островом Кар-Кар, яку я назвав на моїй карті протокою Изумруд.