Читати книгу - "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"

Він побачив самотню жіночу постать, яка швидко простувала йому назустріч від перехрестя дороги. Він пізнав би її серед тисяч інших – Веду Конг. Веду, яка колись так довго полонила його думки, поки не з’ясувалася протилежність їхніх шляхів. Звиклий до діаграм обчислювальних машин, Ерг Ноор уявив собі круту, спрямовану в небо дугу – його поривання – і ширяючий над планетою, спрямований в глибину її минулих століть шлях життя і творчості Веди. Обидві лінії широко розходились, віддаляючись одна від одної.

Знайоме до найменших подробиць обличчя Веди Конг раптом вразило Ерга Ноора своєю схожістю з Нізою. Таке ж вузьке, з широко розставленими очима і високим чолом, з довгими бровами врозліт, з тим же виразом ніжного глузування біля великого рота. Навіть носи в обох, трошки задерті, м’яко закруглені і подовжені, були схожі, наче в сестер. Тільки Веда дивилася завжди прямо і вдумливо, а вперта голівка Нізи Кріт часто в юному запалі задиралася вгору.

– Ви розглядаєте мене? – здивувалася Веда.

Вона подала Ергу Ноору обидві руки, і той притис їх до своїх щік. Веда, здригнувшись, висмикнула руки. Астрольотчик посміхнувся.

– Я хотів подякувати їм, цим рукам, які виходили Нізу… Вона… Я все знаю! Треба було весь час чергувати, і ви відмовились од цікавої експедиції. Два місяці!..

– Не відмовилась, а запізнилась, чекаючи «Тантру». Все одно було пізно, а потім – вона чудова, ваша Ніза! Ми зовні схожі, але вона – справжня подруга переможцеві космосу і залізних зірок з своїм пориванням у небо і відданістю…

– Ведо!..

– Я не жартую, Ерг! Ви відчуваєте, що тепер не час для жартів? Треба, щоб усе стало зрозуміло.

– Мені й так усе зрозуміло! Але я вдячний вам не за себе – за Нізу…

– Не дякуйте! Мені було б важко, якби ви втратили Нізу…

– Розумію, але не вірю, бо знаю Веду Конг – зовсім непричетну до такого розрахунку. І моя вдячність не минула.

Ерг Ноор погладив молоду жінку по плечу і поклав пальці на згин Вединої руки. Вони йшли поруч пустинною дорогою і мовчали, поки Ерг Ноор не почав знову:

– Хто ж він, справжній?

– Дар Вітер.

– Колишній завідуючий зовнішніми станціями? Он як!

– Ерг, ви говорите якісь незначні слова. Я вас не пізнаю…

– Я змінився, мабуть… Але я уявляю собі Дар Вітра тільки по роботі і думав, що він теж мрійник космосу.

– Це правильно. Мрійник зоряного світу, але такий, що зумів поєднати зірки з любов’ю давнього землероба до Землі. Людина знання з великими руками простого майстра.

Ерг Ноор мимохіть глянув на свою вузьку долоню з довгими цупкими пальцями математика й музиканта.

– Коли б ви знали, Ведо, мою любов до Землі зараз!..

– Після світу темряви і довгого шляху з паралізованою Нізою? Звичайно! Але…

– Вона, ця любов, не створює основу мого життя?

– Не може створювати! Ви справжній герой і тому не, наситні в подвигу. Ви і цю любов понесете повною чашею, боячись пролити з неї краплю на Землю, щоб віддати все для космосу. Але для тієї ж Землі!

– Ведо, вас спалили б на вогнищі в Темні століття!

– Мені вже говорили про це… Ось і перехрестя. Де ваше взуття, Ерг?

– Я лишив його в саду, коли вийшов вам назустріч. Мені доведеться повернутись.

– До побачення, Ерг. Моя справа тут кінчилася, – настає ваша. Де ми побачимось? Чи тільки перед вильотом нового корабля?

– Ні, ні, Ведо! Ми з Нізою поїдемо в полярний санаторій на три місяці. Приїжджайте до нас і привезіть його, Дар Вітра.

– Який санаторій? «СерцеКамінь» на північному узбережжі Сибіру? Чи в Ісландію, в «Осіннє Листя»?

– Для Північного полярного кола вже пізно. Нас пошлють у південну півкулю, де скоро почнеться літо, «Біла Зоря» на Землі Грахама.

– Гаразд, Ерг. Якщо Дар Вітер зразу не поїде відбудовувати супутник п’ятдесят сім. Очевидно, спочатку мають підготувати матеріали…

– Хороший ваш земний чоловік – майже рік у небі!

– Не лукавте. Це – близьке небо порівняно з неймовірними просторами, які розлучили нас.

– Ви шкодуєте, що так сталося, Ведо?

– Навіщо цитати, Ерг? У кожному з нас дві половинки: одна поривається до нового, друга береже колишнє і рада повернутися до нього. Ви знаєте це і знаєте, що повернення ніколи не досягає мети.

– Але жаль лишається… як вінок на дорогій могилі. Поцілуйте мене, Ведо, люба!..

Молода жінка слухняно виконала прохання, легенько відштовхнула астрольотчика і швидко пішла до головного шляху – лінії електробусів. Ерг Ноор стежив за нею, поки робот – кермовий машини, що саме підкотила, не зупинився і червоне плаття Веди не зникло за прозорими дверцятами.

І Веда крізь скло дивилася на нерухомого Ерга Ноора. У думках настійливо звучав рефрен вірша поета ери Роз’єднаного Світу, який переклав і недавно поклав на музику Арком Гіром. Дар Вітер сказав їй одного разу у відповідь на ніжний докір:

– І ні ангели неба, ні духи пучин

Розлучити б ніяк не могли,

Не могли б розлучити зі мною її,

Чарівної АннабельЛі!

Це був виклик стародавнього чоловіка силам природи, які забрали його кохану. Чоловіка, що не примирився з втратою і нічого не захотів віддати долі!

Електробус під’їздив до вітки Спіральної Дороги, а Веда Конг усе ще стояла біля вікна. Міцно тримаючись за поліровані поруччя, сповнена світлого суму, вона тихенько наспівувала чудовий романс.

2Ангели» – так у сиву давнину в релігійних європейців називали вигаданих духів неба, вісників волі богів. Слово «ангел» і означає «вісник» старогрецькою мовою. Забуте багато століть тому слово…

Тільки на станції Веда опам’яталася від думок, але знову повернулась до них у вагоні Дороги.

– Вісники неба, космосу – так можна назвати і Ерга Ноора, і Мвена Маса, і Дар Вітра. Особливо Дар Вітра, коли він буде в близькому, земному небі, на будівництві супутника… – Веда пустотливо посміхнулась. – Але тоді духи пучин – це ми, історики, – голосно сказала вона, вслухаючись у звук свого голосу, і весело засміялась. – Так, так! Ангели неба і духи пучин! Тільки навряд чи це сподобається Дар Вітру.

Низькі кедри з чорною хвоєю – холодостійка форма, вирощена для Субантарктики,