Читати книгу - "Поеми - т. 4, Франко І. Я."

Мов голодне немовля,

Та холодний ум старечий

Невиразні тії речі

Душить, цитька, придавля.

Та нараз - всесильний боже! -

Що се все значити може?

Крик розлігся, наче грім.

Голосів страшна громада

Репетує: «Зрада! Зрада!

Тут він! Тут! Його се дім!»

Абу-Касим теє чує -

Вже не мислить, не міркує,

Похолов увесь, як труп.

Серце вже йому сказало:

«Знов на тебе лихо впало!»

І вже жде скажених куп.

А надво́рі люд лютує,

Ломить двері, репетує:

«Де він? Дайте нам до рук

Сього жида, водокрада!

Розтоптать його, як гада!

Мало смерті! Мало мук!»

Абу-Касим весь здригнувся,

З остовпіння враз прочнувся,

Ледве дишучи, піднявсь.

Сил остатніх добуває,

Проти люду виступає

І отак до них озвавсь:

«Люди добрі, горожане!

Що се за таке погане

Діло мав я поповни́ть?»

Та юрба його запекла

Заглушила: «Згинь! До пекла

Йди чортам отак служить!»

І ручища вже тугенькі

Хап його, мов у обценьки,

В’яжуть, крутять, аж хрустить.

Сотня голосів гукає:

«Зараз смерть тебе чекає!

Гріх живцем тебе пустить!»

«Люди добрі,- плаче Касим,-

Я ж безсильний, я ваш в’язень;

Бийте, вішайте мене!

Я вам вирватись не в силі,-

Та скажіть, сусіди милі:

Що зробив я так страшне?»

«Що зробив? Огидну зраду!

Ти хотів весь люд Багдаду

Спрагою на смерть вморить!

Ти заткав нам водопровід,

Ти був бунту й шуму повід!

Признаєш, чи хочеш крить?»

«Признаватись? Боже правий!

Ти мій свідок, ти ласкавий,

Ти невинність не скривдиш!» -

«Що, невинність? - люд скрегоче.-

Він вдавать невинність хоче!

Ось наш доказ! Погляди ж!»

Люд в тій хвилі проступився,

Хлоп у хату протовпився,

Мокрий, ззяблий, ледве ліз;

Оберемком, у охапці

Абу-Касимові капці

Він, постогнуючи, ніс.

Серед хати їх придвигав,

Гепнув, аж весь дім заплигав,

В батька, матір так і гне:

«Бий тебе суха ялиця!

Чи ж не гріх то? Чи годиться

Так морочити мене?

Пане,- тут гукають люде,-

Що отсе ваш мебель буде?

Я не знаю. Та коли

В водопровід ви їх ввергли,

Всьому місту воду сперли,-

Гарний плід ви здобули́.

Знайте, наші люди штири

Мало смерті не пожили,

В сперту лазячи діру;

Їм на ліки і всю плату

Ви дасте, коханий тату,

Бо я шкіру з вас зідру.

Знайте далі: щоб ті капці -

Кроть за ногу вашій бабці! -

Із каналу там дістать,

Мусили ми - на сумління! -

Водопроводу склепіння

На три лікті руйнувать!

Що за се вам добру плату

Подиктують з магістрату -

Будьте певні, пане мій!

А тепер іще за працю,

Що приніс вам сюю цяцю,

Заплатіть мені як стій!»

Абу-Касим слів тих слухав,

Наче чемерицю нюхав,

Далі скрикнув: «Божий суд!

Люди! На стіну не лізьте!

Забийте мене, повісьте

Без розмови зараз тут!

Жить обридло! Надокучив

Сам собі я й вас намучив…

Видно, бог мене прокляв.

Най сповни́ться суд сим часом».

Те сказавши, Абу-Касим

Тяжко-важко заридав.

Втім народ заметушився,

У дві лави розступився,

Ага 31 в хату увійшов,

А за ним грізнії мари:

Поліцейських штири пари

З криком: «В ім’я права! Гов!

В ім’я права! Всі тут разом!

Хто між вами Абу-Касим?»

Абу-Касим мовить: «Я».-

«Маєш з нами без протесту

Йти до міського арешту -

Воля власті, не моя».

Абу-Касим похилився,-

Вже не плакав, не молився,

Знав, що й тут йому капут.

Там, у міській буцегарні,

Дні йшли й ночі незугарні,

А він ждав та й ждав на суд.

А тим часом комісарі,

То по штири, то по парі,

В його домі так і шпять:

Урядують, оглядають,

Щось цінують, викладають,

Риють, порпають, глядять.

Довго порались - та марно,

А вкінці списали гарно,

Що хотілось їм списать;

Абу-Касима з арешту

Привели, аби всю решту

Присуду йому сказать.

«В імені царя і бога!

Щоб був пострах і тривога

На зломислених усіх,

Щоб всі проби зради й бунту

Вирвать з коренем, до шпунту,

Зав’язать, мов кицьку в міх -

З огляду, що Абу-Касим

Вперто, злобно раз за разом

Наш нарушував спокій,

Врешті стримав водопровід,

Тим до розруху дав повід,

Страту касі містовій -

Ми, правителі народу,

За ті збитки, за ту шкоду

Ухвалили: у секвестр

Дім підсудного узяти,

Все, що мав, сконфіскувати

І вписати у реєстр.

А що слідства урядові

Дібр движимих в його домі

Ніякіських не знайшли,

Окрім капців колосальних,

Що причиною фатальних

Всіх пригод його були,-

То ми з огляду й надії

На літа його старії

Ухвалили записать:

Щоб знав наших ласк exempla, 32

Без заплати такси й штемпля

Капці ті йому віддать.

Присуд сей - то слово боже.

Винуватець вправді може

Жалуватись до царя,

Та се будуть нам докори,

Знак зухвальства й непокори,

А за се не жди добра.

Тож гляди, ти, діду клятий!

Пробуй лиш рекурсувати,

Зараз у тюрму підеш.

А вже там тобі на пробу

Ми такого всиплем