Читати книгу - "Колишній, Ульяна Соболева"

Володимир прослухав плівку кілька разів. Тепер він дивився на Ніку. Вона завмерла, розуміючи, що тільки що підписала Андрію смертний вирок. Коршунов не обмежився останнім записом - він прослухав усе з самого початку. Тепер Володимир знав, хто Андрій насправді. Він знав, що Асланов - підставна особа, підіслана до Коршуну спецслужбами. Ніка провалила роботу колишнього чоловіка і поставила під загрозу його життя і завдання. Вона бачила, як гарячково думає Володимир. У його погляді немає ні співчуття, ні розуміння, тільки лють і ненависть. Несподівано він розреготався.

- А ти не знала, що саме на цій плівці. Ти, напевно, слухала останній запис. Інакше ніколи б не подумала дати її мені в руки. Утім, тепер я багато чого зрозумів. Я шукав падлюку довгі роки. Я звільнив незліченну кількість людей, багатьох просто усунув, а зрадник був поруч. У мене під носом. Ех, говорили мені розумні люди, що не існує дружби в наш час.

Вероніка позадкувала до стіни і знесилено притулилася до неї спиною. Від жаху по хребту поповзли мурашки. Зараз Коршунов уб'є її, а потім і Андрія.

- Злякалася? Думаєш, пристрелю тебе на місці? Колишнього твого зітру на порох? Правильно думаєш, мила, правильно. Тільки в одному ти помиляєшся. Я не зроблю цього зараз. Перш за все, твій Асланов допоможе мені при передачі товару, він забезпечить мені повну недоторканність.

- Андрій на це не піде! - рішуче сказала Ніка.

- Ще як піде. Я добре його знаю, точніше ,його характер вивчив досить. Заради тебе і дочок ще не на те піде. А я йому допоможу зважитися.

Володимир подивився на годинник:

- У нього ще півгодини. Як думаєш, приїде за тобою чи ні?

- Ні. Не приїде. Він зараз у тому селищі, за дочками поїхав. Не встигне. Так що можете різати мені пальці, здирати шкіру і виривати нігті. Він не приїде навіть через годину. Але він повернеться, і тоді ви пошкодуєте.

Коршунов усміхнувся.

- Ти що, і правда думала, що я відріжу тобі пальці? Я схожий на маніяка? Таким ти мене собі уявляла?

Вероніка з викликом подивилася на співрозмовника.

- А хіба я помиляюсь?

- Помиляєшся. Я ніколи, чуєш, ніколи не бив жінок. Це низько і не в моїх правилах. Цим я і відрізнявся від Одноокого. Тільки твій Андрій навряд чи так думає. Так що нехай понервує.

Володимир покликав Кирила, і через кілька хвилин той уже стояв у його кабінеті.

- Відвезеш її на старий харчовий склад, запреш там з щурами і тарганами, зрозумів? Нехай покричить для нас небагато. Крики запишеш. Думаю, Асланов поквапиться. Не будь ти жінкою, Вероніко, я б з тебе всю дурь вибив так, що повзала б і кишками блювала. Тільки я баб не чіпаю. Навіть таких гнилих, як ти!

Ніка зблідла, вона боялася і ненавиділа щурів із дитинства.

- Не треба, - прошепотіла дівчина, - будь ласка, не треба.

 Володимир байдуже знизав плечима і ввімкнув телевізор на всю гучність.  Він навіть не обернувся, коли Кирило витягав Ніку силоміць із кабінету.  Лише коли стихли її крики в глибині будинку, він знову набрав номер Кирила:

 - Обережно там.  Без насильства, ясно?  Хоч один синець побачу - задушу своїми руками.  Усе!  Виконуй!

Андрій повзом пробрався до дверей, захаращених дошками й усяким мотлохом. Він причаївся, прислухаючись. Ні звуку. Діти мовчать. Асланов не знав, добрий це знак чи поганий. Він намагався гнати подалі страшні думки. Заборонив собі думати про все, що відбувається. Потрібно відсторонитися, дивитися на все очима професіонала. У нього мета, завдання, і він повинен його виконати. Тишу порушив постріл, і Андрій відкотився вбік. Куля просвистіла біля його вуха.

- Асланов! Навіть не думай підібратися ближче. Я тебе бачу. Так що залишайся на своєму місці і не рипайся. Не змушуй мене обирати, яку з твоїх дочок убити першою.

Андрій зціпив зуби й вилаявся. Потім голосно крикнув у відповідь:

- На що ти розраховуєш, Артеме? Думаєш, я прийшов один? Адже ти мене добре знаєш, скоро тут буде купа ментів.

У відповідь почувся регіт.

- Ось так, Асланов, ось так. Я тебе добре знаю. Ти прийшов один. Ти б не посмів поставити під загрозу життя своїх дітей. Так що лежи там смирно і не смикайся.

- Добре. Я лежу в снігу і слухаю тебе. Навіщо? Просто скажи, навіщо тобі все це? Чого ти домагаєшся? Які у вас умови? Давай домовимося.

- Асланов, а в мене немає жодних умов. Викуси. Договору не буде. Просто я ненавиджу тебе - і все. Хочу, щоб ти вмився кривавими сльозами. Тому можеш не намагатися грати зі мною в ті ігри, яким нас учили.

Андрій відповз убік і подивився на будинок. Яким чином Корецький його бачить? Звідки? Де є віконце або дірка? Трохи підняв голову - і знову постріл.

- Чорт, ти ще не зрозумів, що я до цього готувався? Я витратив на це роки, я обдумав кожен твій крок, я вивчав тебе, як ти Коршунова. Мені нічого не потрібно, Андрію. Ти в мене забрав. Усе.

Андрій більше не намагався підняти голову, він обережно просувався до дверей з лівого боку, залишаючись прихованим насипом зі снігу.

- Давай поговоримо про це, добре. Скажи мені, у чому я завинив перед тобою? Скажи, і я, можливо, зрозумію.

- Не зрозумієш. Куди тобі зрозуміти. У тебе все було: майбутнє, красуня дружина, бізнес. А я? Мати алкоголічка здохла під парканом, сестра - злиденна обірванка і роки служби без просування. Я, коли Ніку побачив...Ти пам'ятаєш, ми були разом, я ще казав тобі, як вона мені подобається. А ти? Тобі на все наплювати, ти відібрав її у мене. Ти зайняв моє місце скрізь. Це не ти, а я повинен був поїхати закордон з завданням. Це не ти, а я повинен був одружитися на Вероніці. Ти все у мене відібрав. Тепер моя черга.

Андрій проповз ще трохи і з тріумфом зазначив, що, скоріш за все, зараз Корецький його не бачить.

- Артеме, чому ти мені нічого не сказав? Адже я завжди любив тебе, як брата. Невже ти думаєш, я б не відступився?