Читати книгу - "Атлантида"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли подвійні турбовали вже почали задихатися, перспективу Джекові на мить закрили клуби чорного диму. У повітрі пахло бездимним порохом і паленою пластмасою. Потім дим розвіявся, і Джек побачив менш ніж у двохстах метрах попереду корпус «Сіквеста».
Зображення, передані з супутника, так і не підготували його до жахливої дійсності. Провідний корабель Міжнародного морського університету гойдався на хвилях, лежачи на боці та зануривши носову частину у воду. Його надбудова була розтрощена до невпізнання, а правий борт геть укритий великими дірами від снарядів «Грифа», що продірявили обшивку, наче то був папір. Те, що судно досі трималося на поверхні, здавалося чудом, але Джек розумів, що передні перебірки недовго витримуватимуть натиск води, і тоді «Сіквестові» настане кінець.
Ледь тримаючись у повітрі, Мі-24 перелетів понівечений корабель і майже відразу почав знижуватися — ротор уже не здатен був його тримати. Мотор став видавати передсмертний кашель, і Джек зрозумів, що часу на роздуми вже немає.
Швидко розстебнувши ремені безпеки, він щосили посунув уперед важіль управління циклічною відстанню: у такий спосіб пілот максимально підняв хвіст і опустив ніс так, щоб йому не заважали стабілізатори. За кілька секунд гелікоптер мав носом уперед пірнути у воду. Джек миттєво скинув шолом, вистрибнув із кабіни та кинувся вниз. У польоті він схрестив ноги та щільно притиснув руки до грудей.
Відсутність шолома зводила ризик травми хребта до мінімуму, але навіть попри це удар об воду був просто жахливим. Джек ногами вперед пронизав поверхню, занурившись достатньо глибоко, щоб відчути різке зниження температури. Щоб уповільнити підйом, він розставив кінцівки й відразу відчув пронизливий біль у місці кулевого поранення: вочевидь, його рана розкрилася. Можливо, цьому посприяв і потужний струс від ударної хвилі, що пронизала воду. Випірнувши на поверхню, Джек побачив неподалік палаючі залишки «Гайнда» і подумав, що вони дуже легко могли стати його власним поховальним багаттям.
Він розламав балончик із вуглекислим газом на своєму рятувальному жилеті та поплив до «Сіквеста». Раптом на нього наринула втома — викид адреналіну до крові вже не компенсував тривалої і значної витрати сил.
Ніс «Сіквеста» так глибоко пішов під воду, що Джекові вдалося пропливти над зануреним півбаком і вилізти на похилу палубу перед гарматною вежею. Саме тут учора прийняли останній бій Йорк та Гові. Похмуро оглянувши цю сцену, Джек скинув рятувальний жилет і почав обережно пробиратися до залишків палубної рубки. Вже простягнувши руку до ручки дверей, він послизнувся, важко вдарився об палубу та з відчаєм побачив, що причиною його падіння стала скипіла кров, багряним шаром якої була рясно вкрита палуба.
Сенсу залишатися на місці загибелі друзів не було, але для того, щоб підвестися та взятися за ручку понівечених дверей рубки, Джекові знадобилося з півхвилини відпочинку, а потім — напруження всіх фізичних і моральних сил.
І тут він із запізненням побачив краєм ока гелікоптер. Той був дуже далеко, над самим краєм острова, а звук його Гвинта потонув у тріскоті «Сіквеста», що розпадався на очах. Джек згадав незайняте місце на вертолітному майданчику і здогадався, що в Аслана, мабуть, був четвертий гелікоптер. Судячи з обрисів, це був Ка-28 «Гелікс», що злетів з борту «Грифа». Прищулившись проти сонця, Джек побачив, що гелікоптер, тримаючись низько над водою, летить просто на нього. Вертоліт атакував його далеко не вперше в житті, але ще ніколи Джек не почувався таким вразливим.
Удалині щось спалахнуло, і до корабля з жахливою швидкістю почало наближатися сяйво, що відділилося від гелікоптера. Це була важка протикорабельна ракета, ймовірно, одна з тих лиховісних боєголовок «Екзосет АМ-39», що їх він бачив на Аслановому складі. Джек пірнув до люка та скотився на нижню палубу, в буквальному розумінні слова ввалившись у командний модуль. Він почав крутити коліща, що зачиняло люк, і тут повітря розірвав тріск неймовірної сили. Джека кинуло об перебірку, і світ для нього миттєво поринув у темряву.
26
Костас щосили, дуже боляче вдарився грудьми об перебірку. Поки він хапав ротом повітря й намагався прийти до тями, двері зачинилися. Пов’язку з його очей зірвали, але він бачив лише червоний туман. Досі корчачись із болю, трохи пересунувся та повільно підніс руку, щоб обмацати своє обличчя. Його праве око розпухло та закрилося, дотик пальців до набряку навіть не відчувався. Тоді він, протерши друге, спробував його розплющити. Поступово фокус зору поновився, і з того місця, де лежав Костас, він розпізнав побілені труби, що пролягали по перебірці. Труби були вкриті якимись знаками та кириличними літерами.
Відчуття часу та простору геть полишило його. Останнє, що він чітко пам’ятав, — це те, як Джек опустився на підлогу печери всередині вулкана. Потім прийшла темрява, роздерта тьмяними спогадами про рух і біль. Коли Костас прийшов до тями, він відчув, що сидить, прив’язаний до стільця, а в обличчя йому б’є сліпуче світло. Потім потяглися години тортур. Убрані в чорне постаті, одне й те саме питання, що його весь час викрикували ламаною англійською… «Як ви вибралися з субмарини?» Костас здогадався, що він перебуває на «Грифі», але тепер, коли його розум зосередився на прагненні вижити, раціонально аналізувати ситуацію було неможливо. Його раз у раз кидали до цього приміщення, а коли йому вже здавалося, що все скінчилося, витягали знову.
І ось це трапилося знову, однак цього разу йому не дали навіть щонайменшого передиху. Двері різко розчинилися, і хтось сильно вдарив його у спину, змусивши шлунок викинути перемішану з кров’ю блювоту. Судомно блюючи та відкашлюючись, Костас звівся навколішки. На очі йому знову натягнули пов’язку — настільки щільно, що він відчув, як із набряклої очної западини сочиться кров. Він гадав, що встиг зазнати всіх різновидів болю, одначе, як виявилося, помилявся. Він зосередився на одній-єдиній думці: наразі страждає лише він, але не Джек. Треба було протриматися до того, як підійде «Сіквест»: тоді про виявлення боєголовок стане відомо всім.
Коли Костас опритомнів, то зрозумів, що обличчя його лежить на столі, а руки зв’язані за спинкою стільця, на який його посадили. Він і гадки не мав, скільки часу тут перебуває. До повік притискалася пов’язка, перед очима крутився нудотний хоровод зірочок. Крізь пульсуючий біль у голові він чув голоси, але цього разу розмовляли між собою не його кати, а якісь інші люди, чоловік і жінка. З уривків розмов охоронців Костас зрозумів, що вони очікують повернення з головної
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Атлантида», після закриття браузера.