Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Її величність кішка 📚 - Українською

Читати книгу - "Її величність кішка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Її величність кішка" автора Бернард Вербер. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 83
Перейти на сторінку:
атака релігійних фанатиків. Зо двадцятеро бороданів, висипавши з трьох припаркованих на березі автівок, біжать, не припиняючи стріляти у щурів із гранатометів і вогнепальної зброї.

Як вони нас відшукали?

Це Шампольйон.

Що довше я про це думаю — то очевидніша відповідь: мабуть, папуга, дотримавши слова, скрізь шукав допомоги, а що я наказала сконтактуватися з людьми — він і послухав. От лише не з тими, з ким треба.

Релігійні фанатики прийшли відібрати РЕВАЗ.

Бородані не припиняють стріляти. Далі — наче у сповільненому кіно.

Люди, яких я не люблю, б’ються зі щурами, яких я не люблю ще більше. Коли наші вороги пускають одне одному кров — це дуже тішить.

Аж тут невідь-звідки вигулькує чиясь рука і, схопивши мене за загривок, кудись несе.

Бородань.

Вони якось допетрали (чи то розбовкав Шампольйон), що РЕВАЗ — у мене.

Я б його вкусила чи бодай подряпала, та коли мене хапають за загривок — я зовсім безпорадна, я наче повертаюся в дитинство, коли мама переносила мене в пащі, тримаючи зубами за загривок.

Так, це моя слабина, глибоко вкорінений умовний рефлекс — як червоні лазерні вогники, що мене зачаровують, і рулони туалетного паперу (несила втриматись, аби не розмотати).

Негідник вшивається, вимахуючи мною, мов яким трофеєм.

Тамерлан стежить за нами віддалік. Збагнувши, що і як, пискає до своїх — і пацюки миттю кидаються наздогін.

Усі полюють на мене!

Релігійний фанатик біжить по кризі, коли раптом зліва вискакує бик і вмить його перекидає — аж той випускає мене з рук. Я встигаю впізнати, що бачила цього бика у свиней на кориді.

Над биком пурхає Шампольйон: мабуть, він і привів його сюди.

Проте вони не самі: з ними сотня свиней із заводу «Ковбаска» під керівництвом нашого адвоката Бадінтера, а також зграя собак на чолі з бордер-коллі.

— Шампольйоне!.. Я в тобі не сумнівалася.

А сама думаю, хоч і не наважуюся сказати:

Міг би так не баритися.

Що коїться далі, описати важко. Справжнє побоїще. Щури перемкнулися на озброєних бороданів, і ті вже не гатять так завзято. Хтось несамовито розкидає навсібіч гранати. Щури провалюються в свіжі ополонки й тонуть у крижаній воді.

При зручній нагоді собаки, свині й бик атакують гризунів — і ті кидаються врозтіч.

Усі ганяються за мною, наче за м’ячем на футбольному (чи мишею на котобольному) матчі. Тільки за поле править біла й гладенька замерзла ріка, команди мають кількадесят тисяч гравців різних видів, ну а м’яч у цій грі… я.

Коли ні гармат, ані боєприпасів у бороданів не лишається — вони хапаються за шаблі й заходяться навмання рубати ворушку брунатну масу.

Анджело, Піфагора й мене оточує сотня пацюків, коли не знати звідки на ковзанах випурхує Наталі. Служниця вихоплює мене з тої бучі та пригортає до грудей. Потому, ковзаючи, тікає — якнайдалі від бойовища.

Молодець, Наталі.

Бородані — за нею, та без ковзанів нас не догнати: не втримуючись на слизькій кризі, вони знай падають.

Може, таки варто було віддати РЕВАЗ Піфагору?

Аж ось і він — про вовка промовка.

— Хочеш узяти РЕВАЗ? — нявчу до нього.

— Ти ніби краще даєш із ним раду.

Ото вже боягуз!

Я теліпаюся на руках у служниці; хоч як швидко вона біжить — щури не відстають. Тут, розганяючи гризунів, наспівають свині.

Я впізнаю Бадінтера — повівши писком, кабан запрошує мене забратися йому на спину. Я вганяю кігті в його шкуру, щоб не впасти. Тоді він зривається з місця й жене до берега, щосили відштовхуючись величезними ратицями — вони непогано надаються для бігу по кризі. На твердішому, хоч і засніженому, ґрунті гонитва поновлюється.

Брунатна орда вже близько.

Захеканого Бадінтера вже наздоганяють пацюки.

— Ой-ой, вони нас упіймають! — вищу я.

Та він не розуміє мого нявкоту.

Свині, собаки й коти інстинктивно збиваються у щільне захисне коло.

Ніколи б не подумала, що зумію об’єднати стільки видів.

Я зістрибую з виснаженого, липкого від поту кабана. Що ж, сама впораюся.

Всюди — крики, галас, сутички, полеглі. Зойки поранених переплітаються з бойовими вигуками звитяжців.

Я б’юся нарівні з усіма: ухиляючись від зубів і хвостів, нападаю, кусаю, роздираю.

Зрештою мене долає втома — щури беруть кількістю.

Переді мною знову виринає бик — запрошує сісти верхи. Я хапаюся за його шию, точно як перед тим — за Бадінтерову. Опустивши голову, він несеться просто на щурів: чавить ногами, проштрикує рогами. Потужна бойова машина, бик майже не поступається силою левові Ганнібалу.

Аж тут, просто посеред того шарварку, я впізнаю Тамерлана — він і досі на вершечку піраміди з пацюків, назирає за битвою. Ми міряємось поглядом — його червоні очі проти моїх зелених.

Мені кортить наказати бикові кинутись на нього, та я не знаю бичачої мови; намагаюся під’єднатись до його мозку, але він мене не чує — надто збуджений.

Що далі — то важче: хурделить дужче, застилає зір. Гризунам така негода тільки в поміч — їхнє військо, й без того незліченне, знай поповнюють нові загони.

Щури чіпляються до ніг мого бика — і нарешті він зупиняється. Та мене вхопити не встигають — я зістрибую й щодуху припускаю засніженим узбережжям.

Встигаю побачити лише, як сірі гострозубі клубки шерсті обліплюють мого дужого друга. У нього підламуються коліна, він тяжко падає на лід.

Прощавай, друже, ти героїчно стояв до кінця.

Щури рішуче наступають.

Мені холодно. Страшно. Але РЕВАЗ я просто так не віддам, я не здамся без бою.

Аж гульк — випурхує Шампольйон: схопивши мене, папуга старається злетіти, та, вочевидь, переоцінює свої сили. Дрібного пацюка, як-от Тамерлана, він ще може підняти, але мене, здорову кішку… де там! Та какаду не тратить надії. Тим часом щури, погрозливо шкірячись, підступають.

— Ти зробив усе, що міг, Шампольйоне, але це вже тобі не під силу.

Папуга не відповідає — тільки верещить якоюсь незрозумілою мовою. Але на його крик відгукується соколиця, що досі кружляла над бойовищем, підлітає і хапає мене за шкірку.

І ось — я лечу.

На щастя, я не надто гладка. Недарма пильнувала фігуру, інакше мене було б не підняти.

Наді мною лопотять пташині крила. Нахиляю голову — там, унизу, всі як один не зводять з нас очей. Я намагаюся прибрати граційну позу — відповідно до королівського статусу.

Так, я знов лечу — тепер не на повітряній кулі, ані на дирижаблі, ні на линві, а в пташиних лапах. Чи небо, бува, не ідеальний вихід з усіх складних

1 ... 75 76 77 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її величність кішка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Її величність кішка"