Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Завтра будуть коти 📚 - Українською

Читати книгу - "Завтра будуть коти"

504
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Завтра будуть коти" автора Бернард Вербер. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Завтра будуть коти» була написана автором - Бернард Вербер, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Завтра будуть коти" в соціальних мережах: 

Люди і коти — на одній землі, під одним небом. Соціальні катаклізми, війни, епідемії згубно впливають на все живе. Подивитися на світ людей очима братів наших менших пропонує культовий французький письменник і філософ Бернар Вербер — один з найзагадковіших письменників сучасності.
Хто врятує людство й життя на планеті? Може, це і є місія котів? Може, саме таких, про яких ідеться в цій книжці?
Кішка Бастет — домашня улюблениця. Намагається порозумітися з людьми, налагодити повноцінне спілкування з ними. Кіт Піфагор — лабораторний кіт. Його господиня, дослідниця, вмонтувала йому в череп спеціальний прилад з USB-портом, завдяки якому кіт виходить в інтернет, здобуває інформацію про людство, охоче ділиться нею і вміло використовує задля перемоги.
У книжці — роздуми про одвічні цінності, про життя і смерть, любов і ненависть, релігію та науку, відповідальність за тих, хто поряд, за тих, кого приручили… коти.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 58
Перейти на сторінку:

Бернар Вербер

Завтра будуть коти

Моїй приятельці, романістці Стефані Жаніко, яка подарувала мені Доміно — кішку, що завжди товчеться по клавіатурі мого комп'ютера, як тільки помічає, що я збираюся друкувати (а отже, маю нахабство цікавитися чимось, крім неї)

Пес думає: «Людина годує мене, захищає мене, любить мене, — напевно, вона Бог!»

Кіт думає: «Людина годує мене, захищає мене, любить мене, — напевно, я Бог!»

Анонім

Тільки свині вважають нас рівними собі.

Вінстон Черчилль (людина політики)

Пес здатен зрозуміти і запам’ятати значення ста двадцяти слів і жестів людини.

Пес вміє полічити до десяти і може виконувати такі прості математичні дії, як додавання і віднімання. Отже, розум пса відповідає розумові п’ятирічної людини.

Кіт, якого пробують навчити рахувати, реагувати на певні слова чи відтворювати людські жести, відразу демонструє своє небажання марнувати час на такі дурниці. Отже, розум кота відповідає розумові п’ятдесятирічної людини.

Професор Едмонд Веллс (людина науки і господар кішки)

1. Мої пошуки

Як мені вдалося зрозуміти Людину?

Змалечку люди здавалися мені загадковими і захопливими водночас. Що більше я спостерігала, як вони сновигають туди-сюди, як недоладно і смішно жестикулюють, то більше вони мене інтригували. Я безперестанку дивувалася:

Чому вони так дивно рухаються?

Як можна з ними порозумітися?

А потім мені пощастило зустріти Його. Він справді допоміг мені зрозуміти їхнє функціонування, їхні звички і навіть глибинні мотиви, які пояснюють їхню дивну поведінку.

Нові зустрічі завжди нас змінюють.

Без Нього, мабуть, я була б такою ж кішкою, як усі інші. Без Нього, мабуть, усі ці фантастичні пригоди, які я пережила, ніколи зі мною не трапились би. Без Нього я, мабуть, пройшла б повз усі ці неймовірні відкриття.

Щоб спробувати відтворити ту мить, коли все почалося, треба повернутися подумки в мій тодішній душевний стан. Пригадую, мені було нудно самій сидіти в хаті і я інтуїтивно відчувала, що добре було б потоваришувати з тими, хто живе поруч.

Вже тоді я була переконана:

Все живе має розум.

Все, що має розум, може порозумітися.

Все, що може порозумітися, може стати моїм співрозмовником.

Я вирішила, що спілкування — єдиний мій шанс, до того ж тільки від мене залежало, чи зможу я налагодити повноцінне спілкування з іншими. Це просто щастя, що в мене з’явилась така мета, бо інакше — який сенс мало б моє існування? Їсти? Спати? Спостерігати, як чергуються дні і ночі, знову їсти і знову спати, тим часом як світ навколо безнастанно пульсує?

Однак самого наміру не досить, треба мати стратегію, яка приведе до його здійснення.

Як же подружитися з іншими?

А ось як…

2. Перша спроба

Повільно заплющую очі, глибоко дихаю, прислухаюся до тіла, у голові відчуваю мозок. Він наче маленька сферична хмарка, пухнаста і срібляста, що плаває у моєму черепі. Він має здатність збільшуватися. Він еластичний: розширюється, розтягується, перетворюється на диск. Що більше він розтягується, то більше простору охоплює моя свідомість.

Мій мозок, подібний до тонкої широкої пароподібної скатертини, утворює наче мембрану-приймач.

Я влювлюю хвилі, які долинають здалеку і сходяться до мене. Десятки живих істот різного розміру, різних форм пульсують, дихають, думають, говорять своєю мовою і змушують мене вібрувати, як дзижчання мухи ще здалеку змушує коливатися поверхню павутини.

Очі все ще заплющені, прислухаюся всіма психічними і фізичними чуттями.

Ось, наприклад, я вловлюю хвилю. Отже, у зоні моєї досяжності є істота, яка міркує. Помічаю стурбоване мислення. Розплющую очі, шукаю джерело передачі, прямую туди, звідки йде сигнал. Після мозку ідентифікацію джерела розумової діяльності завершують мої очі. Бачу її. Дуже гарна. Підходжу ближче, маленькими кроками. Зорова система і система слуху завершують мій аналіз. Вона має делікатний природний запах. Її великі стурбовані карі очі бігають, озираючи все довкола. Вона ласує кремовим тістечком, ворушачи кінчиками губ. Видовжена мордочка, блискучі білі зуби. Довгі чорні кігтики збуджено стискають смаколик. Вона така мила. Колись у схожій ситуації я б могла подумати, що вона навмисне на мене не дивиться й ігнорує мене, щоб перевірити мою реакцію. Але завдяки своєму новому стану розширеної свідомості я дивлюся на неї як на просту життєву форму, наповнену енергією, з якою мушу порозумітися.

Треба лише натрапити на хвилю відповідної довжини. Підходжу ближче. Зосереджуюся і посилаю в її напрямку дуже чітку думку:

Добридень, панянко.

Оскільки вона не відгукується, підсилюю думку кроком назустріч. Паркетна дошка скрипить. Вона підводить голову й підстрибує, побачивши мене. Лякається і втікає, залишивши тістечко. Щодуху перебирає своїми гарнюніми натренованими лапками. Біжу за нею. Справжня спортсменка. Вона втікає широкими стрибками. Стараюсь не відставати. Мені навіть вдається її наздогнати. Тепер я помічаю одну деталь, якої раніше не зауважила і яка, безперечно, додавала їй шарму: її тонкий рожевий хвіст. Я зосереджено посилаю нову думку:

Добридень, мишо.

Вона втікає швидше.

Агов, зачекайте! Я не хочу заподіяти вам лиха, мені байдуже, що ви поцупили тістечко, я хочу тільки з вами побалакати.

Вона біжить ще, ще швидше.

Ні, не тікайте!

Її рожевий хвіст миготить позаду. Ця миша таки дуже граційна. Люблю істот, які гарно рухаються.

І все ж мені треба її впіймати, якщо я хочу налагодити діалог, який би мене влаштовував. Я додаю ходу, перевертаю ослінчик на кухні, зачіпаю вазу у вітальні, гальмуючи, дряпаю килим. В польоті я встигаю повернути ліворуч, потім праворуч, мене трохи заносить на напастованому паркеті, але я повертаю рівновагу, впиваючись кігтями в підлогу. Втікачка вже далеко, але я ще встигаю побачити, як вона шпарко шмигнула за відхилені двері підвалу. Вона несеться сходами, що ведуть під землю. Я переслідую її. Ми опиняємося поміж пральок, дитячих візків, валіз, старих картин і пляшок вина. Світла мало — лише один промінь пробивається крізь підвальне вікно — я максимально розширюю зіниці (з вузьких щілин вони перетворюються на широкі кружечки), і так мені вдається пересуватися у напівтемряві. Ми, коти, вміємо виробляти такі штуки.

Я навіть можу розрізняти її сліди на запилюженій долівці. Якийсь час я їх бачу, потім вони щезають. Я заплющую очі, нашорошую вуха, щоб завдяки своєму надтонкому слухові визначити, де ж та миша. А далі починають вібрувати кінчики моїх вусів, вказуючи точний напрямок. Вона там.

1 2 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Завтра будуть коти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Завтра будуть коти"