Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

- Ваша Величносте? - Як ні в чому не бувало постав переді мною захеканий лікар, достеменно не розуміючи, до чого такий поспіх, якщо я тут цілий і неушкоджений.

- Ти потрібен мені там, - відклавши всі пояснення вбік, я попрямував назад у спальню хлопця, щиро сподіваючись на те, що я все ж таки не помилився. - Подивися Стоулса ще раз, мені здається...

- Ваша Величність, на жаль хлопчисько безнадійний, його джерело... - цілитель перервав свою промову на півслові, шоковано витріщившись на свого пацієнта. - Бути того не може! - Значить, все ж таки я був правий...

- От і мені цікаво, як таке взагалі можливо. Не думаю, що всі ви помилилися, - схоже, Аліар вже мене не чув, адже він повністю захопився повторним обстеженням Барнібаса. 

А мені нічого й не залишалося, окрім як покинути мага наодинці з власними думками, сподіваючись на те, що тепер у хлопця точно з'явиться шанс. Ну а я займуся нагальними проблемами. Головною з яких була моя невгамовна наречена.

Вийшовши в коридор, я озирнувся, але так ніде й не помітив Алісандру, і вже вирішив піти на її пошуки, аж раптом просто біля самих сходів побачив вже знайомі мені сріблясті мушки, що перетворилися на магічний портал, з якого буквально вивалилося моє неспокійне щастя.

- Ой! - Дівчина втупилася на мене, винувато шоркаючи ніжкою. - А ти довго мене чекав? - Судячи з настрою Істрійської, розмова з божеством вийшла позитивною, а це означало, їй сказали далеко не все.

- Ні, тільки вийшов. Готова йти? - Мені здається, чи моя маленька полегшено видихнула? Схоже, їй не хотілося, щоб я розпитував про те, що сталося.

- Так, звісно, - невеличка долоня впевнено перекочувала в мою руку, і ми вийшли на вулицю, де на нас вже чекала моя особиста карета.

І коли тільки Карлін встиг все організувати?

- У "Срібну орхідею", - назвав кучеру одну з улюблених дівчатами кав'ярень, помітивши здивований погляд своєї нареченої. - Нам потрібно поснідати перед академією. Чи ти плануєш голодувати? - Підняв одну брову, старанно стримуючи сміх, який рвався назовні.

Я не буду допитуватися і не намагатимуся дізнатися про ті таємниці, якими Сандра не захоче зі мною ділитися. Всьому свій час, і я планую крок за кроком добитися довіри дівчини. Принаймні, я зможу залишитися для Істрійської другом, дозволивши іншому чоловікові стати її коханим.

Жорстоко? Так... Але боги не залишили мені іншого вибору. Я відступлюся. Згодом. Можливо.

***
Сніданок наш пройшов у цілковитій тиші. Кожен думав про щось своє, не поспішаючи ділитися зі співрозмовником новинами. Все ж я ще не був впевнений у тому, що нам вдасться допомогти Стоулсу відновити його джерело. А Алісандра, схоже, була повністю занурена в роздуми про зустріч із Крухтом. Адже той портал точно належав Верховному, вже я-то це знав не з чуток.

- Мені потрібно потрапити додому, щоб переодягнутися, - подала голос дівчина, піднімаючи на мене свій розгублений погляд.

- Я підвезу тебе, час у нас ще є. Прогуляємося трохи? - Несподівано для самого себе запропонував, і Істрійська ствердно кивнула, вже звично взявши мене за руку.

Її дотик віддавався тужливим теплом десь усередині, і я продовжуватиму розмірковувати над тим, що з кожною миттю, проведеною поруч зі своєю нареченою, мені буде складніше відмовитися від тих почуттів, які несподівано оселилися в моєму серці.

- Ти ні про що не хочеш мені розповісти? - Моя співрозмовниця різко загальмувала, пронизавши мене своїм уважним поглядом. - Може, про свої плани? - Уточнила, а я задумливо похитав головою:
- Ні, - надто складно бути не зовсім чесним.

- Добре. Тоді я почну першою, - дівчина вказала на невеличку лавку в кінці алеї і рушила до неї.

А щойно ми опинилися на місці, Алісандра раптом шумно видихнула і почала свою розповідь:

- Тиждень тому я дізналася про те, що моя матінка мені не рідна... Ось так дурна сварка з батьком позбавила мене надії на те, що я зможу стати повноцінною спадкоємицею драконячої крові. Тоді я думала, що ніколи не осідлаю дракона, а ще те, що я не зможу стати твоєю дружиною... ніколи, - випалила на одному подиху і застигла, очікуючи на мою реакцію.

- Я знаю, - відповів коротко, присівши поруч з Істрійською. - І знаю, що ти шукала в мені тимчасовий захист, і я готовий бути поруч стільки, скільки це знадобиться, - настав час розкрити свої карти.

- І тебе не хвилює те, що скоро правда може розкритися? - Дивовижна маленька красуня! Вона зараз піклується про мене більше, ніж про саму себе.

- Думаєш, мене турбують такі дрібниці? До того ж... хіба це має значення, особливо в ситуації, що склалася? Світ незабаром може померти, а ти дбаєш про чистоту крові. Смішна, - кохана, ніжна і найбажаніша.

- А ще я зустрілася з Верховним, і він мені трохи розповів про ситуацію загалом. Але я не надто вірю словам богів, адже вони завжди все роблять так, як вигідно тільки їм, - розумна дівчинка... - Як думаєш, я впораюся? - Подивилася з надією, а я загубився у блиску цих нестерпно прекрасних очей.

- По-іншому й бути не може. Я тобі обов'язково допоможу розкрити свій дар, - були в мене деякі припущення, і я хотів би їх перевірити прямо... - Сьогодні. Ми спробуємо вже сьогодні, - часу залишалося дуже мало, і я мусив спробувати встигнути зробити так, щоб Іріала не нашкодила тій, яку я любив усім своїм серцем.