Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

На шляху до будинку лисів спілкувалися на загальні теми. З особистих питань також ставилися загальні, такі що і не відразу зрозумієш в яких ми відносинах. 

Та якось було б дивно сказати Северину: "Знаєш, тут така справа, ми разом пропадали у тому лісі, так ти правильно все зрозумів, саме тому про який я тобі розповідала... І ще одне - ми істинна пара..."

Вкінці тільки залишилося б зімітувати фанфари. І тоді точно у мого братика скипів би мозок. Це ж треба було стільки часу та сил витратити на того хто був постійно поряд.

Хоча, непогана ідея. Навіщо тягнути кота за причандали, краще відразу у всьому зізнатися, а не створювати ще більше недомовленостей та плутанини. Тим більше Северину я довіряю як собі.

Прийшовши до потрібних висновків я очікувала слушного моменту ошелешити забійною новиною братика. 

Яр, нічого не підозрюючи, продовжував вести неспішну розмову. А куди вже поспішати, якщо всі на місці?

У більшості Яр цікавився моїм переїздом та моїми враженнями. Ставив питання на кшталт: як нам академія та нове для нас місто; як давно переїхала; де ми мешкаємо, з батьками чи ні... 

Чому "нам"? А біс його знає? Северин же, на відміну від мене, тут уже не перший рік навчається, міг і раніше подібним поцікавитися.

І ще багато подібних запитань. Збирає інформацію. І цього разу настільки ґрунтовно, що якщо я і захочу втекти, то мене він і в іншому світі знайти зможе.

Ага, розмріявся. Я і сама також не промах. Якщо вже знайшла тебе, то вчеплюся зубами і нікуди не відпущу. Істинна ми пара, чи ні? 

Назбираю інформацію і на нього, щоб точно знати все про нього.

Так що я не мовчала. Спершу відповідала на поставлені питання, розповідала про себе. А пізніше і сама закидала Барсика своїми питаннями, на які він охоче відповідав. Ще й кидав у мій бік промовисті погляди повні захоплення. 

Добре що я сиділа на передньому кріслі, інакше не вийшло б такої стрілянини очима. Зізнаюся, я навмисне так вчинила. Сама швиденько залізла в авто, доки Северин перемовлявся зі своїми друзями, які також мають приїхати на вечірку. І правильно зробила, адже він мав намір там примостити свою тушку. А не тут то було, вже зайнято.

- Слухайте, кошенята, я вам не заважаю? Ні? - з дивним, дещо хитрим прищуром спитав Северин, обпершись руками на наші спинки сидіння, - Точно? Ні, ні я не маю наміру вам заважати, продовжуйте. От тільки вам не здається, що ви про когось тут забули?

- Ееее... Ти про що взагалі? - промекала нерозуміючи до чого це він говорив.

Яр збоку тільки задоволено шкірився. От паршивець, здогадався до чого хилить Северин, а я себе жирафою почуваю, ніяк не можу скласти до купи два плюс два.

- А про те, люба сестричко, - з виглядом бувалого мудреця продовжив братик, - що ви вже хвилин десять, це як мінімум, спілкуєтеся виключно між собою. А мене всі за-бу-ли. Ні-ко-му я не по-трі-бен, - почав пристати, наче його тут хто і справді образив, от блазень, - ме-не по-ли-ши-ла на-віть ріііідна сестра...

- Досить скиглити, ти Барс чи кошеня під забором?

Ляснула, свого бовдура братика, жартівливо по лобі. На що він тільки зареготав сильніше, і так ледве стримувався, думала лопне бідолаха.

Я і не помітила, що ми так захопилися. Тааак, не бути нам конспіраторами.

- А якщо серйозно, - вже відреготавшись, та досхочу надуркувавшись, продовжив Северин, - у мене склалося враження, що ви вже знайомі. І мало того, не один день і досить близько. Так що коліться горішки, де і коли встигли?

Та ще так вимогливо дивиться то на мене, то на Яра. Треба ж мати таку проникливість, щоб наскрізь бачити людей?