Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

— А і правда, опеньки, — Панкратов зірвав один капелюшок і передав Ані. — До речі, останніми днями дощі пройшли. Хоч короткі, але гриби мають піти в ріст. Збиратимемо?

— Не зараз, — відказав Микита. — Спочатку справа, потім все інше. Ми зарубки на деревах залишаємо, тож на зворотному шляху зберемо. І ще треба пошукати. Адже гриби сушити на зиму можна.

Погодившись із розумним підходом нашого ватажка, ми почали спускатися по пологому схилу балки. При цьому розмова про гриби продовжилася.

— Сушити краще ті, які мають тонкий і щільний капелюшок, — продовжила я тему. — Вони швидше сохнуть і краще зберігають смак та аромат. Наприклад, опеньки, гливи або білі гриби. А маслюки, рижики чи лисички краще маринувати, чи заморожувати. Керівник групи, з яким я кілька разів ходила до турпоходів, багато чому нас навчив. Сам він затятий грибник. Тож у грибах я дещо розумію.

— А як сушити гриби? — запитала Аня. — Чи треба їх нарізати, чи повністю залишити?

— Нарізати, звісно, ​​— сказав Матвій і всі озирнулися на нього. Зазвичай він мовчав. — Так вони поступово просушаться. Але не надто тонко, бо вони розсиплються в потерть. Краще нарізати на четвертинки чи половинки, залежно від розміру. У мене бабуся біля лісу мешкала. Мене хлопчиськом часто брала збирати гриби.

— А де сушити гриби? — спитав Микита. — На сонці чи в тіні?

— У тіні, звісно. На сонці вони потемніють і втратять вітаміни. Краще сушити їх у місці, що провітрюється, наприклад, на горищі або під навісом. Можна також сушити їх у духовці або електросушарці, але у нас такої можливості немає.

— А скільки часу треба сушити гриби? — зацікавлено запитала Аня. Дівчина останнім часом стала впевненішою у собі. Не соромилася про щось питати. А головне ніколи не боялася братися за роботу. Навіть якщо та виходила з рук погано, Ганна переробляла. — Як зрозуміти, що вони готові?

— Це залежить від виду грибів, температури та вологості повітря. Зазвичай це займає від кількох годин до кількох днів. Готові гриби мають бути сухими, твердими та легкими. Вони не повинні ламатися чи кришитися. Зберігати їх потрібно в закритій місткості, щоб вони не наситилися вологою і не зацвіли. А перед приготуванням обов'язково замочувати. Інакше вони будуть жорсткими та гіркими. Краще замочувати їх у холодній воді на кілька годин або на ніч. Сушені гриби найкраще варити чи запікати. Так вони будуть соковитішими й ароматнішими. Бабуся пироги пекла взимку — язик проковтнеш! А у супу такий аромат був, слиною можна захлинутися! І з м'ясом можна тушити.

— Ой! — скрикнула я, впавши на м'яке місце, коли послизнулася на вологому схилі й з'їхала нижче.

— Поліно, з тобою все гаразд? — стурбовано спитав Микита.

Вони з Матвієм в один стрибок опинилися поряд і підхопили мене з двох боків.

— Не забилася? — пробасив Матвій. Ми з ним досягли рівня спілкування, коли він став називати мене на ім'я і на «ти».

Чесне слово, їхня поведінка мене насмішила. Як дві курки над курчам квокчуть.

— Все в порядку! Ми глину знайшли!

І, дійсно, мій бік виявився вимазаний у червоному бруді.

Аня взяла лопату і спритно так копнула кілька разів. Треба було побачити здивоване обличчя Панкратова. От сміху!

Дівчина, нічого не помічаючи довкола, сіла на коліна і почала в руках розминати землю.

— Це вона! Це глина! — вигукнула Аня, не приховуючи своєї радості. — Дивіться, яка вона м'яка, пластична та однорідна. Саме те, що нам потрібно для будівництва печі та виготовлення кераміки!

— Тоді вітаю нас! — сказав Микита, посміхаючись. — Хлопці, почнемо швидше копати!

У два великі туристичні рюкзаки були всунуті гермомішки. Коли їх наповнили під контролем нашої художниці, Микита з Матвієм закинули нашу здобич на плечі, і ми вирушили назад, слідуючи своїм міткам.

Час наближався до шести. Микита нас прискорював. Не хотілося, щоби ніч нас застала на цьому березі. Але ми все одно зупинилися біля пня з опеньками й набрали грибів. Найбільше задоволеним виглядав Матвій. Він навіть очі прикривав від насолоди, коли нюхав гриб, затиснутий у руці, поки ми поверталися до плоту.

Додому ми повернулися без пригод. Зустріли нас як переможців.

І наступні три дні половина чоловічого населення копала і носила глину. А жінки збирали гриби для заготівлі на зиму. Знайшли ми гливи недалеко від табору. Гливи на деревах виглядали як великі раковини, які прикріпилися до стволів. Вони мали сірий або коричневий колір і м'ясистий капелюшок, який був опуклий по краях і западинний у центрі. Ніжка була коротка і товста, з'єднувалася з капелюшком у самому центрі. Гливи росли численними групами, що складалися з кількох ярусів та нагадували своєрідні навислі щаблі. Пахли солодко та грибне, як суп зі свіжих грибів.

І суп із них виявився надзвичайно смачним. А смажені гриби з тушкованим м'ясом справді примушували ковтати голодну слину, доки дочекалися їх!