Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Таємниця галицького Версалю 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця галицького Версалю"

425
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця галицького Версалю" автора Тетяна Пахомова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 93
Перейти на сторінку:
тепер кандидатури… Нема мого життя… — Виснажений Франц Салезій сів і в розпачі підпер голову руками.

Естафету підхопила мати:

— Чого, от чого тобі бракувало, сину?! Та сказав би — купили б тобі таку, що ноги б розставляла, коли б тільки захотів… Нащо, нащо було шлюб брати?

— Я… я… к-ко-хаю її, м-м-мамо, — нарешті, заїкаючись, подав голос Щенсний.

— Сину-у-у… Та перша любов як гадюка: як не вкусить, так мука… За тих три хвилини твого чоловічого щастя ну не треба було ні свою шию, ні прізвище наше в той шлюбний хомут пхати! Та ніхто, ще ніхто з Потоцьких на гачок такої дурниці, як кохання, не купувався! — істерично вигукувала мати.

— Ой… — застогнав батько, — кажу ж тобі — придурок… Що, ми погано з матір’ю живемо? Та ми не за себе думали, не за якесь кохання, як одружувалися… Ще навіть коли вас і в думці не було, ми про вас, своїх дітей, дбали… А ти що, наклепаєш їх і голими по світу пустиш?

Щенсний заперечливо похитав опущеною головою. Батько знову вибухнув:

— Ну та як нє? Ти що, засранцю, собі думаєш — що я тобі тепер спадок вділю? Після того, як ти мене ославив на цілу Річ Посполиту, спадку тобі не бачити, як своїх вух. Так і знай.

Щенсний упав на коліна.

— Т-т-тату, м-м-мамо, пробачте, пробачте мені! То… все вона… Вона винувата… вона перша то почала… — розмазував соплі по обличчю.

— От кур-р-рва блудлива, — прошипіла Анна Ельжбета, — розпусниця обшарпана… Роздерла б на кавалки й сіллю б присипала…

Слів уже було сказано багато. Перша пара з шумом відкрила клапан емоцій. Важке мовчання повисло в кабінеті, лише схлипування Щенсного розбивало його на невеличкі шматочки. У свідомості батьків починали пробиватися нові думки й нові запитання, що мали на меті пошук виходу з цього лабіринту. За дверима тихенько, ніби прогулювались і чекали аудієнції, походжали Волконський із Рум’янцевим. Голосні емоційні крики донесли до них усю суть події, яку ще потрібно було обговорити й мудро використати.

— Так мы попозже зайдем, — сказали слузі й пішли до своїх покоїв виплітати з почутого користь для себе. Та святе місце порожнім не буває — мала Людвіка, що перейняла від мами звичку підслуховувати, узялася нізвідки й із сердитим виглядом і підібганою губою — зовсім, як мама, — показала камердинерові рукою «Іди геть!» і почала й собі вникати в доросле життя. Нові думки й нова емоційна пара почали формуватися в кабінеті й проситися назовні. Більша інтриганка Потоцька додумалася до очевидних речей першою:

— Гм-м… Та ти то не міг сам зробити, ну ніяк не міг! Та то якась свинота мусила тобі допомагати! І з ким ти туди їздив — на зальоти до того Сушна? — Син мовчав. — Не чую, Щенсний! — з натиском вигукнула мати.

Син схлипнув:

— З Каролем… І ще з двома гайдуками…

— Йолопи… Та їм більше не жити… — зірвалася на рівні ноги Анна Ельжбета.

— Почекай, почекай, Анно, — стримав дружину Францішек. — Усі, усі голови полетять, про те мови нема. Та подумаймо, що робитимемо з отим його непотрібним шлюбом…

— А дитина?.. Моя дитина?.. — схлипнув Щенсний.

— Як ти кажеш, що вона сама то почала, то ще не знати, чия то дитина, — відмахнувся від синового жалю, як від мухи, батько. Щенсний затулив обличчя руками й мовчки ридав. Батько холодно подивився на нього. — Годі… Годі — я сказав!.. Скликай, мати, рідних, будемо думати, що робити…

— Добре… Та спочатку тих засранців власними руками вдушу, — рушила до дверей Анна Ельжбета.

— Пане Каролю! Пане Каролю! — наполегливо стукала у двері до Сіраковського Пелагея Людвіка. Сіраковський тільки-но взявся до приємної справи поцілунків і притискань із гарною панночкою з весілля, як тут мала Потоцька всю ту справу зупинила.

— Ну що там, панянко Людвіко? — трохи прочинив двері Сіраковський. — Я ще вийду з вами потанцювати, обіцяю…

— Пане Каролю, не брешіть, бо не вдасться то вже вам ніяк… Утікайте краще, бо зараз вам від моєї мами гаплик буде… — задихана від бігу дівчинка хотіла ще щось говорити, та Сіраковський і так усе зрозумів, швидко випхав панянку з кімнати й почав збирати речі.

— Сір-р-р-аковський! Де те невдячне бидло?.. — коридором сунув тайфун на ймення Анна Ельжбета. «Не встиг… Не хочу на іспанського осла, ні», — промайнуло в голові молодика. Відступ був відрізаний. Кароль рвонув на себе вікно і, заплющивши очі, бомбочкою пішов униз із другого поверху. Два кущі прийняли його, молодик сп’явся на ноги й блискавично побіг за конем.

— Уб’ю-ю-ю-ю! — вовчицею завила вслід пані Потоцька, аж собаки з псарні відгукнулися своїм виттям.

Сіраковський скакав, не оглядаючись. Холодний вітер куйовдив неприкриту голову молодика й проникав в усі шпарини легкого одягу, та Кароль тримав закоцюблими руками вуздечку й гнав коня без упину. «Боже, врятуй… Не дай мене тій чортиці…» — шепотіли фіолетові від холоду губи… За годину на задньому дворі палацу слуги з великим жалем дивилися, як добротні й красиві речі маршалка Сіраковського горять різнокольоровим і високим полум’ям…

Після того, що ще повинен був пережити Станіслав Щенсний у кабінеті батька, йому вже точно не став би ніякий суд страшним — ані людський, ані Божий, ані пекельний. У кімнаті сиділи зі стурбованим та осудливим виразом усі ті, хто мав щось мудре порадити для такого безпрецедентного випадку: подружжя Мнішеків, Катажина Косаковська, пан Вольф. Щенсний не піднімав опущеної голови. Такого сорому він іще не зазнавав.

— Шановне панство, мені важко говорити. Сталося, як сталося, — вступ давався Францу Салезію непросто, — наші сусіди Коморовські із Сушна скористалися і молодістю, і наївністю мого сина. Підступно заохотили його до зв’язку зі своєю донькою. Вона спокусила його, завагітніла й обманом — бо ж наш син — порядна людина — змусила… — аж закашлявся, — одружитися з нею… Таємно…

Марія Амалія обвела всіх заокругленими від подиву очима й вибухнула диким реготом. За хвилю вигукнула:

— Ти що, Францішеку, нас за повних дурнів маєш?! А ти, ти, де був ти? Та й узагалі, Єжи, вставай, їдьмо додому, — і різко зашурхотіла спідницями.

Та флегматичний Єжи Мнішек недарма довго керував депутатами-психопатами сейму.

— Сядь! — несподівано твердо наказав дружині. — Сядь, я сказав. Побити горщики — діло нехитре. Сядь, Маріє… — Дружина підібгала губу й бухнулася назад на стілець. — Шлюб треба анулювати, раз був обман, — дивився святими очима Мнішек. — Я бачу, що ти розкаюєшся? — чи то ствердив, чи то запитав у молодого Потоцького. Щенсний важко хитнув головою. — От нехай і напише заяву на розлучення з відмовою від шлюбу. А

1 ... 76 77 78 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця галицького Версалю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця галицького Версалю"