Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

– Ти… ніколи цього не говорила. 

– Ти ніколи не питав. 

Я вдарила носком черевика бік Вілфреда, споглядаючи бліде, мертве лице, яке ненавиділа половину свого життя. Я помовчала мить, а тоді тихо сказала:

– Він зробив мене Тавою ла Шедд. Забрав з вулиці після того, як я намагалася вкрасти у нього гроші. Навчив менталістики. А потім – вбивати. І, повір, я не брешу, коли кажу, що не могла піти. 

Я зиркнула на Яроша спідлоба, і в його лиці проступило співчуття. Але не розуміння. 

– Вибір є завжди, – сказав він, хапаючи Вілфреда за руки і тягнучи його галявиною.

Я стиснула зуби. 

– Мені було чотирнадцять. Я сама поховала свою матір на лугу за містом, бо нікому не було до неї діла. І я залишилася одна, – кожне слово виривалося з горла шорстким клубком, від якого пекло очі. – Але, звісно ж, в мене був вибір. Кому, як не тобі, знати про виживання, Вересе. 

Ярош зупинився і втупився у мене пустими очима. Чи навпаки – повними провини, та я не мала настрою розбиратися.

– Я…

Я відвернула голову, а потім і взагалі покрокувала вперед. 

– Не хочу нічого зараз чути, – прогарчала через плече я. – Почекай з новими звинуваченнями до завтра. 

Я вже дісталася дубів, що відділяли галявину від решти академії, коли знову почула Вересів голос:

 – Куди ти? 

– Назад до вежі. Щоб ти міг слідкувати за мною й далі. 

Я не стала обертатися, і не дивилася у боки жодного разу, коли йшла кладовищем і стежкою. Вежа зустріла мене звичним спокоєм, як наче щойно нічого й не сталося. Ліжко все ще стояло, розстелене, та я не знала, чи зможу заснути. 

Не після того, як нарешті звільнилася від влади Вілфреда остаточно. 

Не після того, як знову переконалася, що шансу на нове життя насправді немає. 

***

Ярош стояв на галявині, все ще тримаючи холодні і дуже мертві руки Вілфреда. Він помер надто швидко. Те, що він зробив із Тавою, те, через що провів її… Щелепа Яроша стиснулася, і він прикрив очі. 

А, зрештою, чи був він набагато кращим?

Обіцяв Таві нове життя, довіру, щось краще, а сам… підвів її у кожен можливий спосіб. 

І саме тоді, коли зрозумів, що хоче зробити її щасливою. 

Він зітхнув і потягнув труп землею далі, намагаючись прогнати усі думки, а заодно й образ чорноволосої менталістки з голови. Виходило кепсько – бо Тава вже окупувала частину його голови, і жоден амулет не допомагав. 

Він проситиме вибачення завтра – буде робити це, скільки доведеться.