Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"

– Так, це вагома причина.

– Величність, ти збираєшся їсти? Дивись, скільки придворних вже просто сидять. Чекають, коли ми нарешті заберемося звідси. І взагалі, досить пити! – сварливо сказала я.

Кордевідіон з іронією примружився і демонстративно знову зробив ковток вина.

– Любонько моя, – промовив він спокусливим тоном, – ти мені наказуєш?

– Чому б і ні? Маю право, я ж королева.

– Ось як? – Дін поставив келих на край столу, схрестив руки на грудях і відкинувся на спинку стільця. – Ти ж не хотіла бути королевою?

– А кого це хвилювало? – обурено відповіла я. – Ти ж не питав, коли запхав мене у портал і тоді, як потягнув до церкви. Ну ось, хотів королеву – отримуй!

Кордевідіон хитро посміхнувся:

– Мила, те, що ти королева, не змінює того, що в будь-якій родині є один глава. У нашій сім’ї це я. Тому наказуватиму я.

– І з чого ти вирішив, що саме тобі належить ця посада? – нахабно питаю у величного чоловіка.

Кордевідіон задумався, потім, ніби щось вирішив, почав:

– Я чоловік...

– І що з того? Хіба мало сімей, де керівну роль має жінка? Тож це не показник, хто головний.

– Я старший за тебе.

– І це означає, що розумніший?

– Дружино, – образився Дін, – чи не натякаєш ти, що я не розумний?

– Ні, не натякаю, – заспокоїла я його, – просто хочу сказати, що і себе дурненькою не вважаю.

– А те, що я маг, може бути аргументом на мою користь?

– Аж ніяк. Яка від твоєї магії користь у родинному житті? – наполегливо не здаюся я.

– Я сильніший за тебе.

– Не переконав. Силу часто можна перемогти хитрістю, – продовжую сперечатися.

Дін нахилився ближче до мене і, серйозно дивлячись мені в очі, прошепотів:

– А те, що я люблю тебе і намагаюся робити все, щоб ти була щаслива, дає мені право вважати себе головою сім'ї?

Оце так! Звідки мені знати, дає йому це право чи ні? А він навіть затамував подих в очікуванні моєї відповіді.

Зробивши невелику паузу, я визнала свою поразку:

– Я згодна. Нехай ти будеш головним і голодним.