Читати книгу - "Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі"

Трохи пізніше, цього ж дня, ми таки зустрілися з Кім у нашому кафе, щоб обговорити всі нюанси свята та її подарунка для Кейна. Я не могла не помітити, як її очі світяться щастям, немов у них сховалися всі зірки світу. І хоча я була не зовсім в змозі, щоб поділити її ентузіазм, не порадіти за подругу не могла.

Мені здається, її так не світилися очі, навіть коли Кейн зробив їй пропозицію руки та серця. Кім і Кейн вирішили відмовитися від пишної церемонії і зіграли весілля якнайшвидше. Вони влаштували маленьку, затишну урочистість для найближчих, і в цьому рішенні відчувалася вся їхня любов і ніжність. Вони повінчалися в місцевій церкві одного прекрасного недільного дня, і думаю, не треба говорити, хто спіймав букет нареченої. Не спеціально, якось так вийшло, я навіть особливо не намагалася. І хоча це ще ні про що не говорить, я пам'ятаю ті відчуття, які огорнули мене, варто було білому ніжному букету опинитися в моїх руках. Блейк не особливо звернув на це увагу, та й йому взагалі було не до мене. Пам'ятаю, як я затамовувала подих, сподіваючись отримати хоч краплю уваги від нього, але йому було байдуже. Так і пройшло весілля Кім і Кейна - яскраво, ніжно, з любов'ю. Ніколи ще я не була така щаслива за подругу як того чудового недільного дня, коли вони з Кейном обмінялися обручками і поклялися любити одне одного вічно. Але разом з тим на серці осів попіл моєї особистої трагедії та любові, яку моя темна конячка не прийняв. Хоча, втім, яка вже різниця?

- До речі, ти вже записалася на УЗД? - Запитала мене Кім, коли ми сиділи за затишним столиком біля вікна, обговорюючи деталі свята. Питання було таким несподіваним, що я мимоволі здригнулася.

- Ем ... ще ні, - відповіла я, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

— Ел, адже ти вже повинна, — м'яко продовжила Кім, але в її тоні з'явилася тривога. — З тобою все гаразд?

- Все добре, Кім. Слухай, тут така справа, - обережно почала я, намагаючись озвучити це якомога м'якше. – Я не прийду на свято. У мене останнім часом не найкращі дні, а зайві переживання мені ні до чого. Вибач.

— Ел… Блейка не буде.

– Що? – перепитала я.

- Блейка не буде, він не прийде, - Кім уважно дивилася на мене. - Ти ж через нього так вирішила?

Проникливість у її голосі зачепила щось усередині, і я проковтнула, на мить відвівши очі.

– Але чому? - здивувалася я. - Адже він найкращий друг Кейна.

- У нього якась важлива конференція в сусідньому місті цього дня. Кейн теж повинен бути присутнім, але Блейк якось вирулив ситуацію, взяв усе на себе.

Я кивнула і відвела очі, відчуваючи, як щоки трохи теплішають, а груди наповнює дивна, незрозуміла мені туга.

- Зрозуміло...

Кім мені нічого більше на це не сказала, але її неспокійний погляд і те, як вона тепло стиснула мою руку, остаточно мене розм'якшили. Вона міцно обійняла мене, а потім наша розмова поступово повернулася до питань свята. Кім... Пам'ятаю, як після смерті батька вона не відходила від мене ні на крок. Якби не вона і мама, навіть не уявляю, як би я справлялася. Вона мені дорога, і я точно знаю, що така ж дорога їй.

Коли я повернулася додому, вже почало сутеніти. На кухні горіло світло і звідти долинав аромат тушкованого м'яса.

- Ти вже повернулася? — мама визирнула з-за дверей, витираючи руки кухонним рушником. — Як пройшла зустріч із Кім?

- Добре, - я поставила сумку на стілець і стомлено присіла. — Вони з Кейном вирішили запросити лише найближчих, нічого гучного.

Мама посміхнулася.

- Це так схоже на Кім. Затишно, душевно. Вона завжди була такою.

Я кивнула, дивлячись на свої руки.

— Ти знаєш, вона для нас як рідна. Заміжжя пішло їй на користь. Вона виглядає такою щасливою... — мама підійшла ближче, присівши навпроти.  - Чого не можу сказати за тебе.

- Про що ти? - я підняла погляд.

- Ох, Елайно...

Її слова, такі прості і жаліючі, разом розбили мій захист. Я так намагалася вдавати, що все добре, і що він більше не хвилює мене. Я так намагалася переконати в цьому саму себе, що не помітила, коли моя виліплена броня тріснула, оголивши те, що я так би хотіла приховати. Десь на задвірках розуму я розуміла, що вона має на увазі, кого. Але говорити про Блейка все ще дуже боляче, як і визнавати те, що мої почуття нікуди не зникли. Я опустила руки на округлий живіт і погладила його, відчуваючи, як під ним б'ється беззахисне життя, яке я не думала, що зможу, але полюбила всім серцем.

— Я... Я не знаю, що мені робити далі, мамо, — чесно видихнула я і подивилася на неї, відчуваючи, як сльози починають підступати. - Ти мене засуджуєш?

- Ну що ти, люба. Я пишаюся тобою. Пишаюся, що ти зберегла його, незважаючи на те, як з тобою повівся його батько. 

Мама підійшла ближче, обійняла мене, і я відчула її тепло.

— Знаєш, твій батько... Він завжди казав, що головне — щоб ти була щаслива. І мені боляче дивитись, як ти страждаєш. Знай, що б ти не вибрала, я завжди буду на твоєму боці.

Сльози потекли щоками, і я не могла їх стримати.

- Я так боюся, мамо, - проскулила я, не в силах стримати свої почуття. - Я так боюся, що він знову зробить мені боляче.

- Я знаю, люба. Я знаю.

Мама обняла мене міцніше і, мабуть, це те, що мені було так необхідно. Біль від нерозділеного кохання все ще занадто свіжий, і хоча він не зрівняється з тим горем, яке я пережила, втративши батька, я все ще не навчилася з ним справлятися. Я знала, що більше не належу тільки собі і тепер мені треба бути обережнішою з емоціями, щоб не шкодити малюкові, але іноді це було сильніше за мене. Ми стояли так, обіймаючи одна одну до тих пір, поки не задзвонив телефон. Різко висмикнувши з моменту, в якому я майже потонула. Мелодія раптом розірвала тишу, і я вислизнула з маминих обіймів, щоб подивитися на екран. На дисплеї висвічувалося великими літерами "Марк".