Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Коли кожен із них закінчив зі своїми справами, компанія зібралася, готова покинути стародавнє місто Тарудар. Еріон, Салем, Райнар і Елрік рушили вузькими, звивистими вуличками, що вели до туманного проходу, який колись привів їх сюди. Кам'яні будівлі навколо були похмурі й мовчазні, але присутність давньої історії була відчутною в кожному камені, кожній тіні.

— Зізнаюсь, не думав, що місце, де ми розпочали нашу подорож, зберігає стільки загадок, — сказав Елрік, поглядаючи на величні руїни навколо. — Тарудар — це живий артефакт, повний нерозкритих таємниць. Якби тільки я міг лишитись тут і вивчати його...

— Останнє, що нам потрібно, — це ще одна пастка, — зауважив Салем, крокуючи обережно поруч із ним. — Не забувай, що місце це непередбачуване, і навіть якщо зараз тут тихо, хто знає, що може трапитися в наступний момент.

Райнар кивнув, підтримуючи обережність Салема.

— Він має рацію. Я відчуваю, що це місце — частина більшого плану, але не варто забувати, що ми поки не розуміємо його повною мірою, — сказав Райнар.

Еріон мовчки слухав розмову своїх супутників, поглядаючи на Тінеріз у своїй руці. Зустріч із привидом і загадки навколо артефактів змусили його зрозуміти, що попереду чекає ще більше випробувань. Він згадав слова Тінеріза, про те, що зв'язок між ними вимагає крові. Легкий холодок пробіг по спині — усвідомлення того, що кожен крок наближає його до чогось більшого і небезпечнішого.

— Ми повинні рухатися далі, — нарешті промовив він, відчуваючи тягар відповідальності за команду. — У нас є нові зачіпки, але якщо ми застрягнемо в Тарударі надовго, Братство Тіней може знайти нас швидше, ніж ми встигнемо зрозуміти їхній план.

Елрік трохи зітхнув, але кивнув у знак згоди.

— Ви праві, — сказав він, глибоко вдихнувши. — Тарудар дочекається свого часу. А поки що в нас є важливіші завдання.

Зрештою, вони досягли туманного проходу, і кожен із них зупинився на мить, щоб востаннє поглянути на місто. Потім, з важким серцем і новими знаннями, вони пройшли крізь завісу туману, покидаючи Тарудар.

Коли вони вийшли з туманного проходу, перед ними постала фігура чоловіка середніх років, одягненого в легкий дорожній одяг, що більше підходив для швидких і непомітних переміщень. Його темно-сіра куртка з високим коміром, укріплена шкіряними вставками, була явно пошарпаною, але практичною, а на поясі висіли невеликий ніж і футляр для пергаментів. На плечі виднівся компактний дорожній плащ, який він носив розстебнутим, що дозволяло швидко діяти в разі небезпеки.

Його постава була впевненою, але не викличною, а погляд уважно ковзав по кожному з них, оцінюючи не лише їхню зброю, а й саму сутність. Легка посмішка, що грала на його губах, здавалася більше засобом розслаблення, ніж щирим жестом. Волосся, темне і трохи розпатлане, разом із короткою бородою, підкреслювали його образ мандрівника, якого частіше можна було знайти в дорозі, ніж удома.

— Я бачу, ви подолали туман, — заговорив він рівним голосом, ніби привітання було більше формальністю. Його слова звучали просто, але в кожному русі відчувалася впевненість людини, яка звикла орієнтуватися в невідомості.

Чоловік тримався з досвідченою обережністю, яка могла б видатися звичною для мандрівника чи найманця, але його впевненість і прихована проникливість видавали більше, ніж здавалося на перший погляд. Компанія не знала, що перед ними стоїть розвідник короля — майстер маскування і маніпуляцій, який міг не лише спостерігати, а й у потрібний момент змінити перебіг подій.

— Ласкаво просимо назад на землі королівства Аргаліон, — промовив він, злегка схиляючи голову, хоча в його голосі не було теплоти. — Я — представник його величності, і маю наказ супроводжувати вас до палацу.

Еріон і Салем обмінялися стривоженими поглядами. Вони не очікували такої зустрічі одразу після виходу з Тарудару. Елрік, тримаючись позаду, обережно запитав:

— І з якою ж метою його величність зацікавився нами?

Чоловік у плащі трохи випростався і, здавалося, став ще більш владним.

— Наш король, Греор Могутній, не любить зайвих питань, але коли справа стосується таких людей, як ви, у нього є певні… особисті інтереси. Прошу вас слідувати за мною негайно. Це не запрошення, а наказ.

Еріон зітхнув, відчуваючи, що уникнути цієї зустрічі їм не вдасться. Він обернувся до своїх супутників і коротко кивнув, показуючи, що вони йдуть за незнайомцем. Тінеріз трохи завібрував, попереджаючи про можливу небезпеку.

— Що ж, здається, королівство Аргаліон має до нас питання, — пробурмотів він, поглянувши на Райнара.

Райнар залишався спокійним, хоч у його погляді й з’явилося легке занепокоєння.

— Йти проти королівської волі зараз не найкраща ідея, — тихо відповів він. — Але будьмо готові до будь-якого розвитку подій.

Незнайомець вів їх уздовж вузької стежки, що звивалася між гірськими схилами. Дорогою кожен із них залишався настороженим, зберігаючи обережність. Салем і Елрік, трохи відсторонені, обговорювали між собою можливі причини, чому король зацікавився їхньою компанією.

Нарешті, через декілька годин у дорозі, вони побачили на горизонті величезні ворота фортеці, що стояли між двома крутими скелями, оточені щільними загонами гвардійців.