Читати книгу - "Зниклий герой, Рік Рірдан"

— Хто? — наполегливо запитав Лео.

Гефест насупився, його зображення почало розпливатися.

— Я казав тобі. Так, я впевнений, що казав. Просто знай: під час подорожі ти втрачатимеш друзів і важливі речі. Але ти в цьому не винний, Лео. Ніщо не вічне, навіть найкращі машини. І будь-що можна використати знову.

— Що ти маєш на увазі? Не подобається мені це.

— І не повинно подобатись. — Зображення Гефеста стало ледве видним, тільки пляма серед перешкод. — Просто стережися...

Сон Лео перемкнувся на «Колесо Фортуни», точнісінько коли колесо зупинилось на позначці «Банкрот» і глядачі виголосили:

— О-о-о!

А потім Лео раптом прокинувся під крики Джейсона та Пайпер.

XXX ЛЕО

Вони летіли крізь темряву вниз, досі на спині дракона, але панцир Фестуса був холодним, а червоні очі не світились.

— Тільки не знову! — закричав Лео. — Ти не можеш упасти знову!

Він ледве утримувався. Вітер колов очі, але Лео вдалось відкрити панель на шиї дракона. Він смикнув перемикачі. Потягнув дроти. Крила дракона хлопнули один раз, і Лео почув запах горілої бронзи. Система привода була перевантажена. У Фестуса не залишилось сил, щоб продовжувати політ, а Лео ще й не міг дістатися до головної керівної панелі на голові дракона — не в повітрі. Він побачив вогні міста знизу — лише спалахи в темряві — за час, поки вони стрімко летіли по колу вниз.

— Джейсоне! — загорланив він. — Бери Пайпер і лети геть!

— Що?

— Нам потрібно зменшити навантаження! Можливо, я зможу ввімкнути Фестуса, але вага завелика!

— А що з тобою? — крикнула Пайпер. — Якщо ти не зможеш його ввімкнути...

— Усе буде добре, — закричав Лео. — Просто летіть за мною вниз. Ну ж бо!

Джейсон схопив Пайпер за талію. Вони розстібнули ремені безпеки і за мить зникли — ринувши в небо.

— Тепер, — промовив Лео. — Тільки ми з тобою, Фестусе... і дві важкі клітки. Ти впораєшся, хлопче!

Лео працював і розмовляв з драконом, поки вони на шаленій швидкості падали. Вогні міста були дедалі ближче. Він викликав вогонь у долоні, щоб бачити, що робить, але вітер весь час його гасив.

Лео потягнув за дріт, який, йому здавалось, з’єднував голову дракона з нервовим центром, у надії, що це хоч на мить пробудить дракона.

Фестус затріщав — заскрипів метал у його шиї. Очі мляво замерехтіли, і він розпростер свої крила. Падіння змінилось на стрімке планерування.

— Чудово! — вигукнув Лео. — Ну ж бо, здорованю. Ну ж бо!

Вони досі летіли занадто швидко, а земля була вже дуже близько. Йому потрібно місце для посадки — зараз.

Велика річка — ні. Не краще місце для вогнедишного дракона. Лео нізащо не витягнути Фестуса з дна, якщо той потоне, особливо за такої низької температури.

А потім він помітив білий будинок на березі ріки і величезну засніжену галявину, обнесену високою цегляною огорожею, — це був наче приватний маєток якогось багатія, і все тут блищало від світла. Бездоганний майданчик для посадки. Лео зробив усе можливе, щоб спрямувати дракона до галявини, і Фестус начебто ожив. Вони можуть це зробити! А потім усе пішло шкереберть. Коли вони наблизились туди, прожектори спрямували на них світло й осліпили Лео. Він почув вибухи, наче від трасуючих снарядів, почув, як щось розрізає метал на частки і...

БАХ!

В очах потемніло.

Коли Лео опритомнів, над ним, схилившись, стояли Джейсон і Пайпер. Він лежав у снігу, вкритий брудом та мастилом. Він виплюнув з рота жмут замерзлої трави.

— Де...

— Лежи спокійно. — У Пайпер на очах були сльози. — Тебе добряче відкинуло, коли... коли Фестус...

— Де він? — Лео підвівся, але голова, здавалось, от-от відвалиться. Вони приземлилися всередині маєтку. На шляху до нього щось трапилось... Були постріли?

— Серйозно, Лео, — сказав Джейсон. — Ти міг травмуватись. Тобі не слід...

Лео насилу піднявся на ноги. А потім побачив уламки. Фестус, певно, впустив великі клітки для канарок, коли пролетів над огорожею, тому що вони відкотились у різних напрямках і лежали там цілковито неушкоджені.

Фестусу так не пощастило.

Дракон розвалився на частини. Його лапи розкидало по галявині. Хвіст висів на огорожі. Основна частина тіла проклала на подвір’ї борозну завширшки в двадцять футів і завдовжки в п’ятдесят, перш ніж розвалитись. А від панцира залишилась обвуглена купка металобрухту, що димилась. Лише шия та голова були якоюсь мірою неушкоджені. Вони лежали на рядку замерзлих кущів троянд, наче на подушці.

— Ні, — схлипнув Лео. Він побіг до голови дракона і погладив його морду. Очі дракона мляво спалахнули. Із вуха витекло мастило.

— Ти не можеш померти, — заблагав Лео. — Я ніколи не лагодив нічого кращого за тебе.

Голова дракона зашуміла шестірнями, наче муркочучи. Джейсон і Пайпер стояли поряд, але Лео не відводив очей від дракона.

Він пригадав, що говорив Гефест: «Ти не винен, Лео. Ніщо не вічне, навіть найкращі машини».

Тато намагався його попередити.

— Це несправедливо, — промовив він.

Дракон клацнув. Протяжний «скрип». Два короткі «клац». Скрип. Скрип. Майже як комбінація... У голові Лео прокинулись старі спогади. Він збагнув, що Фестус намагається щось сказати. Він використовує азбуку Морзе — точнісінько як навчила Лео мама багато років тому. Лео прислухався уважніше, переводячи клацання в літери: просте повідомлення, що повторювалося знову й знову.

— Авжеж, — сказав Лео. — Розумію. Я зроблю це. Обіцяю.

Очі дракона згаснули. Фестус помер.

Лео заплакав. Йому навіть не було ніяково. Друзі стояли з обох боків, погладжували його плечі, говорили щось заспокійливе; але глухий гул у вухах заглушував їхні слова.

Урешті Джейсон вимовив:

— Мені так жаль,