Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

Ма-Лу розповідала про «Богиню космічної ночі» та про «Магічне в жіночому». Маргарита, яка була невисокої думки про місячних богинь і магію, сперечалася, відстоюючи фемінізм без магії та без Місяця, Ма-Лу її перебивала, Маргарита не давала себе перебивати і намагалася переконати Ма-Лу, що все можна вирішити на засадах елементарного партнерства, і чула у відповідь, що вона має надто «вузькі» погляди.

У суботу, з головою, переповненою місячними премудростя-ми, Маргарита повернулася додому. На порозі її зустрів похмурий тато. Він був такий знервований, що навіть кінчики його вусів, які зазвичай закручувалися догори лагідними шістками, цього разу сумно звисали додолу.

Маргарита здогадувалася, що до такого розпачу тата довела подвійна нічна самотність, але вдала, ніби нічого не помічає. Як-найвеселішим тоном вона поцікавилася:

– Ти вже поснідав, тату?

– Звичайно, – відповів тато крижаним голосом.

– А мама і Меді де? Пішли за продуктами? – веселеньким голосом провадила Маргарита.

– Припускаю, що так! – голос тата не хотів танути.

– Скажи, тату, ти на щось злий? – спитала Маргарита з удаваною наївністю.

– Та що ти! – саркастично заперечив тато. – Як ти могла таке подумати! Для цього ж немає анінайменших підстав, правда?

~ Певно, що ні, тату, – промуркотіла Маргарита. Тут тато не витримав:

– Ти що, знущаєшся з мене?! – закричав він. – Просто так береш і прогулюєш школу, щоби доглядати за тим нечемою, і навіть не вважаєш за потрібне повернутися ввечері додому.

– Тату, хто нечема? – Маргарита несхвально похитала головою.

– Вибач, ~ сказав тато. – Це в мене просто вирвалося. Звісно, бідний Пепі ні в чому не винний!

– А що ти маєш проти того, щоби я переночувала в Марі-Луїзи? – спитала Маргарита. – Це ж до певної міри теж мій дім. Мені було приємно поспати у своєму колишньому ліжку.

– Твоє ліжко ~ тут! – Тато показав вказівним пальцем, грубим, як добряча ковбаска, в напрямку Маргаритиної кімнати.

Тоді розсердилася Маргарита.

– Яке ліжко я вважаю своїм, шановний тату, – це, мабуть, моя особиста справа, і не тобі це визначати!

– Ах так! – від обурення татове обличчя налилося кров'ю, чоло та щоки почервоніли. – Так-так! – верещав він. – Якщо хочеш, можеш завести собі всюди по ліжку! Ще одне в Гінцеля, а ще одне, можливо, в того дурника Кальба!

– Ну, тату! – Маргарита не могла стримати сміху. Надто комічною їй видалась ідея мати власне ліжко у квартирі Кальбів.

– Перестань сміятися! – Тепер у тата почервоніли ще й вуха.

Маргарита намагалася повернути собі серйозний вираз обличчя. Коли їй це вдалося, вона присіла на канапу, слухняно склала руки на колінах, подивилася на тата і сказала:

– Отже, я вже не сміюся. Мов до мене твої слова. Я тебе уважно слухаю.

Тато був спантеличений. Він не знав, як провадити далі цей діалог без Маргаритиного опору.

– Отже, – сказав він, – отже…

– Отже що? ~ поцікавилася Маргарита.

– Отже! Кожна людина має обов'язки! – Тато знову більш-менш увійшов у свою роль. – Твій обов'язок – школа. І ти повинна виконувати цей обов'язок.

Маргарита кивнула.

– Я теж так вважаю, тату!

– Вважати замало. Ти його не виконуєш! От у чому річ! – вигукнув тахо, затиснув кінчики вусів між великим і вказівним пальцем і почав смикати їх донизу.

– Виконую, – сказала Маргарита. – Через місяць я принесу тобі табель зі середнім балом приблизно 1,3. А це – неабищиця.

На мою думку, це трішки більше, ніж нормальне виконання обов'язку.

Тато гепнувся у фотель навпроти Маргарити.

– До виконання обов'язків належить також відвідування уроків! – Він потягнув себе за вуса так, що його верхня губа випнулася набагато більше за нижню. – Я теж мушу щодня ходити на фірму і не можу прогулювати. Бо інакше я втратив би роботу!

– Прошу? ~ Маргарита нахилилась уперед. Вона не розчула татових слів. Коли хтось натягує верхню губу на нижню, чути лише невиразне шамотіння.

Тато відпустив вуса і повторив свою тезу про обов'язки, відвідування уроків і втрату роботи. Маргарита заперечила:

– Та мені справді нічого не загрожує. Мене не виженуть.

– Але що це за ставлення до праці! – вигукнув тато.

– Ах, тату! – Маргарита встала, присіла на поручні татового фотеля і прихилила голову до його чорних кучерів. Вони пахли рум'янком і цигарковим димом.

– Не верзи таку бридню, – тихо сказала вона в кучері. – Ставлення до праці і все таке інше – це ж не має значення, тату! – Маргарита занурила руку в кучері й почухала татів череп. – Я ж не хрущ, якого можна закрити в сірниковій коробці. Я хрущ, який літає!

Тато зітхнув. Коли йому чухали голову, він завжди ставав безпорадний.

– Так, так, – пробурмотів він. – Ви всі літаєте, а я товстий тупака, котрий не може навіть повзати!

– Та ні, тату! – Маргарита поцілувала чорні кучері. – Ти тато-хрущ, котрий тішиться, що його донечка-хрущ вміє так гарненько літати. Хіба ні?

– Ні, – пробурмотів тато.

Трохи згодом повернулися з магазину мама та Меді.

Меді хотіла знати, як почувається Пепі й чи можна буде його відвідати сьогодні або завтра. Мама поцікавилася татовим настроєм і спитала, чи вчинив він Маргариті скандал.

Маргарита повідомила Меді, що Пепі все ще лежить у ліжку, та його можна провідати будь-коли, якщо тільки Меді не боїться заразитися. А мамі прошепотіла:

– Він спробував.

– Хто що спробував? – перепитала Меді, яка завжди чула шепіт за кілометр. – Чому ти щось приховуєш, Маргарито? Що мені вже знову не можна знати?

Маргарита проігнорувала нарікання Меді.

– І am him оver, – сказала вона до мами. – Аgainst me, hе пever соmes uр!*

Мама засміялася. Меді заверещала:

– Не говори aнглійською, Маргарито, щоби я не могла нічого зрозуміти!

Мама хотіла відвернути увагу молодшої доньки і витягла з торби пакетик Гумових ведмедиків:

– Дивися, Меді, – поманила вона. – Тут твої гумові ведмедики! Меді навіть не глянула у бік цукерок.

– Якщо ти така підла, – закричала вона на Маргариту, – то я теж буду підлою і не перекажу тобі те, що конче мушу тобі переказати! Що, з'їла?

– Do, what you don't can let**, – сказала Маргарита до Меді. Часом їй подобалося дратувати сестру.

– Я тобі точно-точно-точно нічого не скажу! –