Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

* Моє було зверху. Йому мене ніколи не перемогти, (англ.) – Тут і далі Маргарита говорить не зовсім правильною англійською.

 ** Роби те, чого не можеш облишити! (англ.)

 *** Одного дня сестро, я відріжу тобі язика, (англ.)

– в холодильник, частину – на полиці.

– Опе day sister , I cut up your tongue***, – сказала вона Меді. Вона не повірила, що Меді справді мала передати їй якусь важливу інформацію.

– А це дуже важливо! А тепер ти ніколи про це не дізнаєшся! – не вгавала Меді.

Мама закрила руками вуха.

– Меді, благаю! – скрикнула вона. – Це неможливо витримати, верещи, будь ласка, трішечки тихіше!

Меді, навіть коли говорила нормально, мала доволі різкий голос, а коли вона була збуджена, то верещала, як бензопила без мастила.

– Не можна кричати тихо! – закричала Меді, схопила мішечок із гумовими ведмедиками, розірвала його, кинула до рота кілька цукерок і вибігла з кухні.

Мама відкрила вуха.

– Здуріти можна від цієї дівчини! – сказала Маргарита.

– Те, що ця дівчина конче мусила тобі переказати, – це що приходив Конні і хотів терміново з тобою поговорити.

– Сусідський Конні? – Маргарита була дуже здивована.

Сусідський Конні ще ніколи не хотів із нею терміново поговорити. Дотепер він дзвонив у двері закмаєрівської квартири, тільки щоби позичити викрутку, цигарки або кубики льоду. Маргаритині контакти з Конні обмежувалися світською балачкою в під'їзді чи на трамвайній зупинці. А впродовж деякого часу, та це було вже давно, вона кілька разів зустрічала його в Ґабріели. Тоді Ґабріела ходила з таким собі Ебергардом, а цей «давним-давно забутий» Ебергард був однокласником Конні.

Конні був на рік старший за Маргариту. Він уже закінчив школу. Кілька днів тому склав випускні іспити.

– Що він міг від мене хотіти? – ламала голову Маргарита, жуючи пасмо волосся.

– Може, він запалав до тебе полум'яною пристрастю! – засміялася мама.

– Але тоді це якась загальмована пристрасть! – Маргарита теж засміялася. – Йому треба було зробити це десять років тому. Тоді я би відповіла йому взаємністю.

– Більшість речей у житті отримуєш тоді, коли вже їх не хочеться, – зітхнула мама.

– У Конні така класна дівчина! – Маргарита виплюнула пасмо. – Ти бачила? Така чорнява красуня. Вона приходить до нього тричі на тиждень. І завжди за дванадцять дванадцята панічно втікає!

Мама кивнула. Певно, на останній трамвай!

До кухні зайшов тато. Він переглянув продукти, які мама з Маргаритою ще не встигли сховати. Маргарита помітила, що кінчики його вусів знову були скручені в шістки.

Тато радісно схопив пластикову склянку, в якій у молочній рідині плавала коричнева кулька.

– Копчена моцарела! – вигукнув він. – Чудо-о-о-о-во! А свіжий базилік купила?

Мама мовчки витягла з торби вазонок із базиліком. Тато відкрив пластикову склянку і з насолодою принюхався до сиру.

– А ми його з'їмо сьогодні чи завтра? – спитав він. Мама промовчала.

Тато поставив склянку на холодильник.

– Вельмишановна зі мною не розмовляють? Мама мовчала.

– І як довго вельмишановна мають намір продовжувати мовчанку? – Тато закрив покришкою скляночку з моцарелою.

Мама прихилилася до дверей і схрестила руки на грудях. І продовжувала мовчати.

Тато звернувся до Маргарити:

– Вона на мене зла. Тільки тому, що я насмілився висловити свою думку!

– Він висловив її досить голосно! – мама також зверталася до Маргарити. – Горлав, як навіжений! Можеш бути певна, весь будинок почув кожне слово, від першого до останнього поверху!

– Ну, добре! Мені шкода, вибач! – тепер тато знову звертався до мами. – Що я мушу зробити, щоби повернути твою прихильність?

Маргарита, прослизнувши повз маму, вийшла з кухні. Вона не хотіла стояти на заваді примиренню батьків. У п присутності – це вона помічала вже кілька разів – мама була набагато менше готова до компромісів. Напевно, припускала Маргарита, мама хотіла бути для неї взірцем стійкості.

У коридорі Маргарита позіхнула. Давалася взнаки майже безсонна ніч. Маргарита поміркувала, чи не прилягти їй на пообідній сон. І вирішила дозволити собі таку виняткову розкіш. «Але перед тим, – подумала вона, – заскочу до Конні. Бо інакше я не зможу задрімати з цікавості!»

Розділ 7,

у якому два будинки мрій перетворюються на один

Двері сусідської квартири відчинила мама Конні.

– Ах, Маргарито! – вигукнула вона, впустила дівчину до квартири і провела у вітальню. Маргарита ще ніколи в житті не заходила в сусідську квартиру так далеко. Дотепер її пускали лише в коридор.

Дівчина сіла у квітчастий фотель, на який їй вказала мама Конні. Ошелешена розкішшю вітальні, Маргарита примружилася. Вона ще ніколи не бачила в одному приміщенні стільки меблів і декорацій усіх видів і гатунків. «Як в антикварній крамниці, хіба що порохів нема, а все чистесенько вилизано!» – подумала вона.

Мати Конні зрозуміла Маргаритину реакцію по-своєму. Вона з гордістю оголосила:

~ Я пристрасна колекціонерка! От тільки через це з часом у помешканні стає трохи тісно!

Мати Конні справді мала рацію! Усім тим мотлохом, напханим у вітальню, можна було спокійно вмеблювати п'ятикімнатні апартаменти. Крім стола з шістьма кріслами, Маргарита мала нагоду оглянути м'який куток для восьми осіб, журнальний столик, телевізор, книжкові полиці, дві старовинні сільські шафи (одну полаковану й одну пофарбовану), дитячу колиску (в ній замість немовляти розмістилися вазонки), два обтягнуті рожевою тканиною ослінчики для молитви, креденс (у стилі бідермаєр, із купою гнічників нагорі), самовар (латунь, із рельєфними гірляндами), прядку (перелаштовану на торшер), дерев'яну скриню (ковану), письмовий пульт (у ролі міні-бару), бочку для масла (перетворену на підставку для газет), ночви (з граніту, повні кактусів) і велетенський вівтар, де замість ікони була причеплена фотографія тата Конні. На двох стінах рядочком висіли старі дзеркала, помножуючи всю цю пишноту до неможливості.

– Конні зараз прийде, він вибіг у кіоск, – сказала мама Конці. – Я зроблю нам каву.

Маргарита була така вражена незвичним інтер'єром, що навіть не запротестувала проти кави, хоча боялася, що це може вплинути на її пообідній сон. Мати Конні вибігла до кухні, Маргарита вмостилась у фотелі. Зі стелі над нею нависало велетенське колесо від воза. Воно було драпіроване рожевими оборками, а спиці прикрашені безліччю лампочок. Маргарита заплющила очі.

Конні повернувся швидше, ніж його мати встигла зварити каву.

– Гей, пані сусідко! Оце звичаї! Не ночувати вдома, вештатися десь цілу ніч, а тоді серед білого дня бавитись у сплячу красуню! – вигукнув він.

Маргарита виринула з дрімоти.

– Звідки ти знаєш, що я роблю вночі?