Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Пані Ю, її мати, пані Сін і пані Ван пішли в сад Злиття ароматів, а Фенцзє й Баоюй у супроводі Цзя Жуна вирушили до пані Цінь. Обережно, намагаючись не шуміти, вони пройшли у внутрішні покої. Побачивши їх, пані Цінь спробувала підвестись.

— Лежи, — зупинила її Фенцзє, — у голові запаморочиться. — Вона підійшла до хворої, взяла її за руку. — Дорога моя! Як ти схудла!

Фенцзє присіла на край постелі. Баоюй запитав про здоров’я пані Цінь і сів на стілець.

— Хутчіше чаю! — розпорядився Цзя Жун.

Не відпускаючи руку Фенцзє, пані Цінь через силу посміхнулася:

— Не таланить мені! Свекрові й свекрусі доводиться доглядати за мною, як за дитиною. Твій племінник хоч і молодий, але ставиться до мене з повагою, і я до нього також, нам не доводиться одне за одного червоніти. Рідні, ті, що одного зі мною віку, люблять мене, не кажучи вже про вас, тітонько. Але зараз я не можу, як належить, догоджати свекрові, не в силах висловити вам свою повагу й слухняність, як робила це раніше. Почуваю, що не доживу до нового року!

Баоюй тим часом уважно розглядав картину «Весняний сон райської яблуньки» і парний напис пензля Цінь Тайсюя:

Мимоволі він згадав, як одного разу заснув тут удень і вві сні потрапив в область Небесних мрій. Слова пані Цінь ранили серце Баоюя, начебто десять тисяч стріл, і з очей його покотилися сльози. На душі у Фенцзє стало ще важче, але, боячись засмутити хвору, вона сказала:

— Ти як жінка, Баоюй. Адже вона говорить так тому, що хвора! Вона молода й неодмінно видужає. А ти, — звернулася Фенцзє до пані Цінь, — не мели дурниць! А то ще дужче розхворієшся!

— Найголовніше зараз — добре їсти, — не забув уставити Цзя Жун, — тоді все обійдеться.

— Баоюю, — нагадала Фенцзє, — матінка звеліла тобі швидше повертатися! І не пхикай, не засмучуй хвору! Іди ж! — І вона звернулася до Цзя Жуна: — І ти піди з ним, а я ще трохи посиджу.

Цзя Жун із Баоюєм пішли, а Фенцзє продовжувала втішати пані Цінь, шепотіла їй ласкаві слова. І лише після того як пані Ю кілька разів посилала по Фенцзє служниць, та стала прощатися:

— Гарненько лікуйся, я ще зайду до тебе! Тепер хвилюватися нема чого, ти неодмінно видужаєш. Сама доля послала нам гарного лікаря.

— Найкращий лікар може тільки лікувати, а долю змінити не в його силах! — вигукнула пані Цінь. — Я знаю, тітонько, мені недовго ряст топтати.

— Якщо думатимеш так — не видужаєш! Викинь з голови ці думки! Ти ж чула, що сказав лікар: «Треба лікуватися зараз, а то навесні стане гірше». Хіба ми не в змозі купити женьшень? Та твої свекор і свекруха не те що два цяні на день, цілих два цзині куплять, тільки б ти видужала. Гляди ж, лікуйся, а мені пора в сад!

— Тітонько, вибачте, що не можу піти з вами, — мовила пані Цінь. — Прошу вас, заходьте частіше.

На обличчя Фенцзє набігла тінь.

— Як тільки буде вільний час, неодмінно зайду, — пообіцяла вона, попрощалася з пані Цінь і в супроводі служниць через бічну хвіртку попрямувала в сад. От яким був цей сад: