Читати книгу - "Фатальна помилка"

Цікаво, що ж відбувається?! Втім, Немирич прекрасно розумів, що зараз все повинно з’ясуватися.

— Отже, щойно приїхав я сюди, у Чигирин, то одразу й попрямував до…

— Це мені зрозуміло, не виправдовуйся, — хоча у голосі гетьмана найменших ноток невдоволення не прозвучало, тим не менш, Юрій прекрасно розумів, що за інших обставин Виговський не опускався би до подібних дрібниць. — Не треба пояснювати, чому ти одразу ж завітав зі своєю звісткою до генеральної військової канцелярії, а не до мене особисто. І чому тобі наказано було все на словах переказати без жодного листа. Отже, розповідай про те, що сталося два тижні тому?

— Ну, що… Князь Ромодановський як вирушив з Білгорода…

— Він вже і з Білгорода з військом вирушив, і на теренах Гетьманщини з’явився. Ти про п’ятнадцяте червня розповідай, прошу.

І знов Немирич подумки відзначив цю дивну нетерплячість Виговського разом з новим проханням, зверненим до простого посланця. Ой, щось зараз станеться!..

— Ну, то я ж і кажу: як опинився князь Ромодановський на теренах Гетьманщини, одразу ж прибув до нього миргородський полковник Довгаль. Прибув та й каже: «Звертаюсь до вашої княжої милості з проханням…»

— Ти не про Довгаля з Ляхом розповідай. Я ж просив: кажи стисло.

— Та-а-а…

— Мене цікавить кошовий отаман Яків Барабаш, — щоб випередити подальші пояснення, нарешті уточнив Виговський.

— Ага, отже, Барабаш…

Козак зніяковіло пом’яв свою смушкову шапку, трохи потупцював на місці й мовив:

— Як заарештував князь Ромодановський Довгаля з Ляхом, то з’явився перед ним за деякий час сам пан отаман Яків Барабаш. З’явився та й каже: заарештуйте мене, ваша княжа милість! Заарештуйте, бо краще мені й людям моїм померти за наказом царя, ніж від рук поганської татарви.

— Отже, Карач-Бей[55] добряче поганяв зарозумілих запорожців степами?

— Та, мабуть що, добряче, якщо кошовий Барабаш так сказав.

Відчувши у голосі ясновельможного гетьмана приховане задоволення, присутні стримано засміялися. Втім, Виговський швиденько навів у кімнаті лад і наказав коротко:

— Далі?..

— Ну, що ж далі… Не став князь Ромодановський заарештовувати Якова Барабаша. Сказав, що на відміну від Довгаля з Ляхом, кошовий отаман Запорозької Січі для нього — бажаний гість.

— Тим не менш, царя московського князь про це повідомив?

— Тим не менш, до Москви князь Ромодановський грамоту відправив. А згодом і відповідь від царя московського отримав: мовляв, такі справи — отамана Якова Барабаша треба заарештувати й до Києва на суд військовий доправити.

— Отже, заарештувати бунтівного кошового отамана Якова Барабаша було доручено князю Григорію Григоровичу Ромодановському, боярину московському і воєводі, я вірно зрозумів твої слова?

— Так, ясновельможний, — спокійно підтвердив посланець.

— А заарештувавши — було доручено доправити його у військовий суд воєводства Київського?

— Саме так, ясновельможний.

— Не до мене, тобто, а до Києва?

— Так.

— Це ж пряме порушення Переяславських статей! — не втримався від репліки Немирич, проте Виговський зреагував миттєво:

— Пане генеральний писарю! Будеш казати, коли тебе спитають, а не коли тобі заманеться!!!

— Перепрошую, ясновельможний, — Юрій відступив на крок і трохи вклонився на знак каяття.

— Гаразд, вибачаю, — і гетьман кивнув посланцеві: — Що ж, усе це ми з’ясували. А підкажи-но тепер от що: коли саме Барабаш з’явився у розташуванні війська князя Ромодановського?

— П’ятнадцятого червня.

Було помітно, що репліка Немирича й різка реакція на неї Виговського трохи спателичили гінця, але він намагався триматися гідно, як і належало у присутності самого пана гетьмана.

— Отже, п’ятнадцятого червня?

— Так, ясновельможний.

— А сьогодні у нас двадцять дев’яте червня, я не помилився?

— Не помилились, ясновельможний.

— Добре… Отже, відтоді, як бунтівний кошовий отаман Барабаш з’явився у розташуванні війська князя Ромодановського, минуло рівно два тижні. За цей час воєвода встиг написати повідомлення до Москви й отримати звідти відповідь. А мабуть, що й почав її виконувати… Я нічого не наплутав, усе вірно кажу?

— Все вірно, ясновельможний.

— А чому ж мені про все це тільки зараз повідомляють?!

Тепер Виговський не приховував свого гніву. Намагаючись зберегти гідність, як і раніше, посланець розвів руками, знизав плечима й мовив:

— Ясновельможний пане гетьмане, я прибув до Чигирина якомога швидше, по дорозі ніде на жодну хвилину не затриму…

Виговський скочив із крісла, у якому сидів, так різко й несподівано, що