Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

Однак, побачивши Негоро, він стрепенувся. Він інстинктивно намагався розірвати пута, які заважали йому накинутися на зрадника і придушити його. Однак навіть Геркулес не зміг би впоратися з такими міцними мотузками. Дік зрозумів, що хоч боротьбу не закінчено, характер її змінюється, і спокійно подивився Негоро прямо в очі, вирішивши не удостоювати португальця відповіддю, що б той не сказав.

– Вважаю своїм обов'язком, – почав Негоро, – востаннє привітати мого юного капітана і висловити йому співчуття з приводу того, що він позбавлений можливості командувати тут, як командував на борту «Пілігрима».

Дік нічого не відповів і Негоро продовжував:

– Одначе, капітане, невже ви не впізнаєте свого колишнього кока? А я так поспішав до вас за розпорядженнями! Чого бажаєте на сніданок?

За цими словами Негоро грубо пхнув ногою розпластавшогося на землі юнака.

– До речі, маю до вас ще одне запитання, капітане. Чи не можете ви нарешті пояснити, яким чином, збираючись причалити до узбережжя Південної Америки, ви врешті-решт прибули до Анголи?

Дік Сенд і без того знав, що здогад його був вірним і що зрадливий португалець навмисно зіпсував компас «Пілігріма». Глузливі питання Негоро були підтвердженням цього. Однак, він знову відповів йому тільки презирливим мовчанням.

– Зізнайтеся, капітане, – продовжував Негоро, – вам дуже пощастило, що на борту «Пілігрима» виявився моряк, справжній досвідчений моряк. Де б ми опинилися без нього, страшно уявити! Але замість того, щоб розбитися на скелях там, куди занесла б вас буря, ви, завдяки ньому, прибули на гостинну землю, і якщо ви нарешті опинилися в безпечному притулку, то зобов'язані цим лише цьому досвідченому морякові, якого зовсім даремно зневажаєте, мій юний господарю!

І, говорячи це, Негору, якому зовнішній спокій коштував величезних зусиль, схилився над Діком Сенд; обличчя його, раптово стало жорстоким, майже торкалося молодого моряка, ненача він хотів його з'їсти. Прихована довгий час лють нарешті прорвалася назовні.

– Кожному свій час! – закричав він у пориві шаленої злоби, яка зростала через непохитний спокій його жертви. – Сьогодні капітан – я! Я господар! Твоє життя, юнго-невдаха, в моїх руках!

– Візьми його, – спокійно відповів Дік Сенд. – Але пам'ятай: на небі є Бог, він карає за будь-який злочин, і час розплати не за горами.

– Ну, якщо Бог дбає про людей, час йому подбати про тебе.

– Я готовий постати перед Всевишнім, – холодно промовив Дік Сенд. – Я не боюся смерті.

– Це ми ще побачимо! – загарчав Негоро. – Чи не сподіваєшся ти на чиюсь допомогу? І це в Казонде, де Алвіш і я всесильні? Божевільний! Можливо, ти думаєш, що твої супутники – Том та решта негрів – все ще тут? Помиляєшся! Їх давно продано і вони вже йдуть до Занзібару. Їм ще пощастить, якщо вони не виздихають дорогою.

– Бог має тисячі способів провадити свій суд, – відповів Дік Сенд. – Йому може вистачити і найменшого знаряддя… Геркулес на волі.

– Геркулес? – повторив Негоро, тупнувши ногою. – Його давним давно розшматували леви та леопарди і я шкодую лише про те, що дикі звірі відняли у мене можливість помститися йому.

– Якщо Геркулес помер, – заперечив Дік Сенд, – то Дінго ще живий. А такого собаки, як Дінго, більш ніж достатньо, щоб впоратися з такою людиною, як ти. Я бачу тебе наскрізь, Негоро: ти боягуз! Дінго шукає тебе, він зуміє тебе знайти і день зустрічі з ним стане твоїм останнім днем.

– Негідник! – заричав оскаженіло португалець. – Негідник! Я власноруч застрелив твого Дінго. Дінго так само мертвий, як місіс Уелдон та її син, мертвий, як помруть всі, хто був на «Пілігрімі»!..

– Так само як і ти помреш, – відповів Дік, чий спокійний голос і сміливий погляд остаточно вивели португальця з рівноваги.

Не тямлячи себе від люті, Негоро вже готовий був від слів перейти до справи і своїми руками задушити беззахисного бранця. Він накинувся на Діка і скажено струснув юнака, але раптова думка зупинила його. Він зрозумів, що вбити Діка зараз означає позбавити його двадцяти чотирьох годин тортур. Тому він випростався і, наказавши хавільдару, що байдуже стояв осторонь, пильно глядіти бранця, швидким кроком покинув барак.

Дік не лише не зневірився після цієї сцени, але й навпаки, зміцнився духом, і, окрім того, він раптово відчув приплив фізичної сили. Можливо, Негоро, люто вчепившись в нього, трохи послабив пута, які досі не дозволяли йому поворухнутися? Цілком можливо, оскільки Дік відчув, що може рухати руками і ногами набагато вільніше, аніж до появи свого ката. Він навіть подумав, що йому достатньо легко вдасться звільнити руки. Щоправда, під замком та пильним оком охоронця це лише б трохи полегшало його становище; проте це був один із тих моментів життя, коли навіть найкрихітніше поліпшення здається найбільшим щастям.

Зрозуміло, Дік вже ні на що не сподівався. Порятунок він міг отримати тільки ззовні, але хто б його врятував? Він змирився зі своєю долею. Відверто кажучи, йому зовсім не хотілося жити. Він згадував усіх тих, хто вже випередив його на шляху до смерті, і хотів тепер лишень якомога скоріше приєднатися до них. Негоро щойно повторив слова Гарріса: місіс Уелдон та Джека вже немає серед живих! Ймовірно, і Геркулес, якого на кожному кроці підстерігали стільки небезпек, також помер, і ця смерть була жахливою. Том та його товариші далеко і варто погодитися з тим, що їх назавжди втрачено для Діка. Сподіватися на що-небудь краще за смерть, яка все ж таки буде менш болісною, аніж його теперішнє життя, було б справжнім божевіллям. І юнак готувався померти, благаючи Бога лише про мужність, лише про те, щоб витримати тортури до кінця. Однак, коли Дік Сенд вже готовий був розлучитися з життям, в глибині його душі зайнявся промінь надії, слабкий зблиск, який, всупереч жорстокій реальності, ще міг перетворитися на сліпуче світло.

Час спливав, наближалася ніч. Проміння денного світла, що прорізалися крізь щілини солом'яної покрівлі, поступово згасли. Заспокоїлося й на площі: в той день на ній взагалі було тихо порівняно з несамовитим репетом, що тут стояв напередодні. Темінь в тісній камері Діка