Читати книгу - "Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник."

Підставою першого виду звільнення від відбування покарання через хворобу доцільно вважати неможливість усвідомлення засудженою до покарання особою сенсу і змісту такого засудження. У ч. 1 ст. 84 КК України це виражено словами «свої дії (бездіяльність) або керувати ними», що неадекватно відображає ситуацію. Запропоноване законодавцем визначення умови цього звільнення запозичено із законодавчої формули неосудності (ч. 2 ст. 19 КК України), але ж стан неосудності визначається на момент вчинення злочину, а не на момент винесення вироку. При визначенні підстави такого звільнення очевидно слід акцентувати увагу на неможливості усвідомлювати засудженим сутності і змісту не злочинного діяння, а засудження за його вчинення. Саме ця обставина має припинити виконання покарання стосовно такої особи, адже сенс покарання за такої ситуації повністю втрачається.

Умовою застосування першого виду звільнення законодавець називає захворювання засудженої особи на психічну хворобу «під час відбування покарання» (ч. 1 ст. 84 КК України). Маються на увазі ті психічні захворювання і в тій стадії їх розвитку, які, якби вони проявилися під час вчинення суспільно небезпечного діяння, стали б підставою для визнання особи неосудною. Саме тому в ч. 1 ст. 84 КК України встановлено, що до особи, яка звільняється від подальшого відбування покарання у зв’язку із психічним захворюванням, суд може застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92–95 КК України.

Слід зазначити, що умова застосування цього виду звільнення від відбування призначеного покарання сформульована в законі недосконало. За такого її визначення особа, яка захворіла на психічну хворобу, що унеможливлює усвідомлення сенсу і характеру засудження до початку відбування покарання, формально не може претендувати на таке звільнення. Але чи правильно це? Мабуть, ні. Отже, доцільно змінити законодавче визначення умови цього виду звільнення від відбування покарання, зазначивши в ч. 1 ст. 84 КК України, що звільненню підлягає особа, яка після винесення вироку захворіла на психічну хворобу.

Підставою другого виду звільнення від відбування покарання (звільнення через хворобу) є неможливість відбування покарання через іншу (крім психічної) тяжку хворобу.

Умовою такого звільнення є наявність тяжкого соматичного, а не психічного захворювання, передбаченого «Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання», який затверджено спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України від 18 січня 2000 року № 3/6.

Слід мати на увазі, що сам факт захворювання на тяжку хворобу, яка не перешкоджає подальшому відбуванню покарання, або може бути вилікувана в процесі відбування покарання, не створює підстави для цього. Тому закон вимагає, аби суд приймав рішення про те, що певна хвороба перешкоджає відбуванню особою покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру захворювання, особи засудженого та інших обставин справи (ч. 2 ст. 84 КК України). За усталеною судовою практикою звільнення від відбування покарання через хворобу з місць позбавлення волі застосовується у випадках, коли подальше утримання в місцях позбавлення волі загрожує життю засудженого або може призвести до серйозного погіршення його здоров’я чи інших тяжких наслідків. Це стосується й тих осіб, які захворіли до засудження, але під час відбування покарання їх хвороба внаслідок прогресування набула характеру, зазначеного в Переліку захворювань.

Підставою третього виду звільнення від відбування покарання через хворобу є визнання військовослужбовця непридатним до військової служби за станом здоров’я. Перелік хвороб, за наявності яких військово-лікарняна комісія може визнати військовослужбовця непридатним до подальшого проходження військової служби, наведено в додатку № 1 «Розклад хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби у Збройних Силах України» до Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року № 2.

Умовою такого звільнення є засудження до одного з трьох видів покарання – службове обмеження, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні.

Усі види звільнення від відбування покарання за хворобою є безумовними, а за своїм характером перший і третій види є обов’язковими, а другий – факультативним.

Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування покарання через хворобу є виключно сприятливими для звільненої особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 КК України у разі одужання осіб, звільнених за першим та другим видами звільнення від відбування покарання через хворобу, вони повинні бути направлені для відбування (чи подальшого відбування) призначеного їм покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені у статтях 49, 80 КК України, або немає інших підстав для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в ч. 5 ст. 72 КК України, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру. Особи, звільнені від подальшого відбування покарання за третім видом звільнення від покарання через хворобу, навіть після їх одужання не направляються для подальшого відбування покарання.

Здійснення цього звільнення регламентується згідно зі статтями 85, 86 КК України, а також Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 2 червня 2011 року, який набув чинності з 1 січня 2012 року.

Відповідно до ст. 1 цього Закону амністія – це «повне або часткове звільнення від відбування (курсив мій. – В.К.) покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину...». У цьому й полягає кримінально-правова природа феномену амністії: вона є видом звільнення засудженої до певного покарання особи від відбування цього покарання, але не з підстав, визначених у Розділі ХІІ КК України, а, так би мовити, з ініціативи вищого законодавчого органу держави.

Згідно з ч. 3 ст. 92 Конституції України амністія оголошується законом України. Особливістю законів про амністію є те, що вони приймаються виключно Верховною Радою України і не можуть бути прийняті Всеукраїнським