Читати книгу - "Мандрівні зірки, Шолом-Алейхем"

Бо що, наприклад, зв'язує реверенда, чи то пак рабина в капелюшку з підібганими пейсами, і коробкаря — сухорлявого єврея з задишкою? Або що може бути спільного між агентом друкарських машинок, приємним чоловічком із слізливими очима, і рябим викладачем єврейської мови? Або між туберкульозно-хворим з сердитими очима аптекарем і простим м'ясником з Есекс-стріт, який тхне яловичиною? Чи між домовласником з Бронкса — чорнявим довгоносим євреєм, який говорить грубим, трохи хрипкуватим голосом, і кравцем з Боуері з фальшивими зубами?

І яке мають відношення, скажіть, будь ласка, всі ці перелічені особи до кантора й канторихи, до акторів і актрис, музикантів та білетерів єврейського театру? Проте всі вони почували себе тут зручно, всі на однакових правах, кожен пишався тим, що тут Америка, що вія має бізнес і влаштовує собі життя. Ніхто не гнув кирпи перед іншим, як це трапляється в нас, коли люди зійдуться на збори чи на банкет. Демократичний дух американської республіки дається взнаки на кожному кроці в цій країні, і наші брати, що прибувають сюди щодня з цілого свіїу, акліматизуються так само легко, як і інші народи, в цьому величезному казані і якнайшвидше всмоктують у себе дух рівності.

Всі три парадні кімнати канторової квартири — вітальня, їдальня й спальня — були вщерть заповнені гість-ми. Хто пив чай, хто курив, хто грав у шахи, а хто в пі-нокль, а хто просто розмовляв, базікав, язиками горох товкли і реготалися. Один розповідав про знущання домовласника, який щотижня нав'язує нові правила й зобов'язання своїм пожильцям. Інший розказував, як його хотіли виключити з "юніону", а він почав процес проти "юніону"... Третій доповів про пожежу, яка мало не виникла в них на фабриці. Четвертий заводив мову про спекуляції, акції, земельні ділянки та інші бізнеси Уолл-стріту. А актори з актрисами гомоніли про свої інтереси, ролі, зірки, п'єси, юніон, аншлаги, бенефіси. І розмовляли, за єврейською звичкою, всі разом, трималися вільно, були веселі, в найкращому настрої. Через те, що тут дуже галасували, а накурили, як у шинку, і до того ж парило, немов у лазні, було майже неможливо розглянути кожного зокрема: хто він, що він, яке в нього обличчя.

З наших знайомих, крім кантора з канторихою й дітьми, помітно було містера Кламера в святковому смокінгу, з розчесаною надвоє широкою бородою. Він сидів крісло проти крісла зі своїм новим партнером містером Нікелем, який цього разу мав при собі годинника з ланцюжком — "подарунок президента Сполучених Штатів Америки". Обидва розмовляли англійською мовою, обидва пиндючились і розповідали про себе дивовижні речі, переважна частина яких була блефом...

Прийшли Ізак Швальб і Брайночка Козак. Ці двоє стояли біля столика й спостерігали, як грають у карти. Серед гравців вирізнялась примадонна Генрієтта Швальб, оздоблена всіма своїми діамантами. Вона говорила, сміялася й гарячкувала більш за всіх. їй щастило в картах, коло неї лежала купа грошей. Всі леді заздрили їй, а чо— , ловіки переморгувались, сипали жартами на її адресу й поводились з нею досить вільно, так вільно, що один голений джентльмен з червоним лицем, гострим носом і діамантовою каблучкою на пальці, який сидів візаві,

кілька разів міцно притиснув під столом її ногу, хоч цей джентльмен —■ це ми знаємо напевне — був одружений.

Осторонь в гойдалці сидів Лео Рафалеско, курив і гойдався. Навколо нього стояли актори, які один по одному розповідали театральні анекдоти і раз у раз вибухали таким реготом, що стіни двигтіли. Більш за всіх відзначався комік, хитра бестія, з таким рухливим обличчям і сміхотливими очима, що, перше ніж він починав розповідати, вже сміялися. Він сам теж сміявся і так заразливо, що хапався обома руками за живіт, аж згинався в дугу.

— Леді й джентльмени! — звернувся до всіх своїм приємним голосом ломжинський кантор, який за короткий час так американізувався, що вже переважно розмовляв англійською мовою.— Леді й джентльмени! До столу пліз (просимо). Уже готова вечеря.

Гостей не довелося довго запрошувати. Ті, що нічого не робили, готові були хоч і зараз зайняти місця біля столу, а ті, що "розважалися" в пінокль, стали поквапно підраховувати гроші й, червоні від збудження, повідомляли, хто скільки виграв, а хто програв.

Розділ 54

ИІСОИ ШВАЛЬБ —ТАМАДА

Виявилося, що програли майже всі, а виграла сама тільки наша примадонна Генрієтта Швальб. Того вечора їй страшенно щастило. Вона була так захоплена підраховуванням виграшу, обличчя її так пашіло, що нічого не бачила навколо, тільки долари, долари й долари. Брат Ізак і Брайночка Козак, що весь час стояли над нею й жадібно спостерігали, як вона згрібає гроші до себе в ридикюль, спитали в неї, що вона робитиме з цими доларами? Чи купить собі автомобіль, діаманти, чи, може, будиночок на П'ятій авеню? Але Генрієтта нічого не відповіла їм на ці жарти. Вона не чула навіть, що їй кажуть, пропускала повз вуха плоскі компліменти партнерів про та, що вона грає в карти не гірше, ніж співає в театрі...

— Б'ютіфл I1 — захоплено вигукнув голений джентльмен з червоним обличчям і гострим носом. Дай джентльмен

увесь час підсипався до примадонни. Він дивився на неї масними оченятами, усміхався й облизувався, як кіт. Видно було, що йому дуже хотілося сісти поруч з примадонною, яка йому безмежно подобалась. Але його спіткала невдача: як розпорядник і тамада цього вечора виступив Нісон Швальб.

Наш знаменитий комбінатор узявся розмістити гостей за столом з усією серйозністю ділової людини і виявив при цьому не менше винахідливості, ніж при всіх інших його комбінаціях. Він посадив усіх так майстерно, щоб кожна леді мала обабіч себе кавалерів, тобто по два кавалери на одну леді. Наприклад, ломжинська канториха мала з одного боку агента друкарських машинок із слізливими очима, а з другого боку — м'ясника, що тхне яловичиною... Одна актриса з великим шиньйоном мала по праву руку рабина з підгорненими пейсами, а ліворуч — кравця з Боуері, штучні зуби якого раз у раз клацали, коли він їв. І так далі.

Не можна сказати, що леді були дуже задоволені своїми сусідами. Бо про що, наприклад, мала розмовляти канториха з агентом або з м'ясником? Чи які інтереси зв'язували актрису з рабином або з кравцем? Зате Ген-рієтті припало мати з одного боку Рафалеска, а з другого боку брата Ізака — і в цьому полягав головний задум Ні-сона Швальба: він хотів, щоб парочка, Генрієтта й Рафа-леско, сиділи сьогодні поруч. Це потрібно було до справи, як ми зараз побачимо...

Зовсім скривджений і незадоволений залишився тільки джентльмен з червоним обличчям і гострим носом, що закохався в примадонну. Наче на злість, йому довелося слугувати мадам Черняк, чи Брайночці Козак, яка упрівала, мов локомобіль, і тхнула милом-пачулі та іншими гострими запахами.

Нехай з димом розвіється все те, що цей кавалер бажав їй у думках, хоч поводився він з нею дуже чемно, як справжній джентльмен: підсував їй тарілку, подавав хліб, наливав воду в склянку, допитувався, яке вино вона любить. Брайночка Козак справді була того вечора задоволена всіма сторонами... Але не будемо говорити тепер про Брайночку Козак. Повернімося краще до її кавалера, до голеного джентльмена.

Бог, який не кидає напризволяще жодне своє створіння, допоміг нарешті і йому. За столом не вистачило всім місця, і тамада Нісон Швальб дав команду, щоб гості щільніше зсунулися. Внаслідок цього наш джентльмен опинився саме навпроти примадонни. Йому посвітлішало в очах: він мав можливість орудувати ногами під столом, скільки його серцю заманеться. Правда, треба було деякого часу, поки він влучив туди, куди поціляв. Він разів зо два натрапляв на ноги Рафалеска або на ведмежі кінцівки Ізака Швальба. Тільки згодом, побачивши усмішку на обличчі примадонни, він зрозумів, що все "ол райт".

Проте він лютував на того "зеленого" парубка Рафалеска, що сидів так близько біля цієї красуні. І, як на злість, примадонна раз у раз нахилялася до вуха цього парубка, про щось інтимно розмовляла й сміялася, закидаючи назад голову та показуючи два ряди чудових перлинних зубів. Джентльмен, який перед рибою й після риби трохи хильнув, став казитись. Певно, зовсім забувши, що він одружений, джентльмен кидав на Рафалеска такі сердиті погляди, що Генріетта ще дужче сміялась і, здавалось, ось-ось лусне від реготу. "Чого вона сміється, хотів би я знати? І хто цей парубок, з яким вона шушу-кається? Б'юсь у заклад, що цей "зелений" — тютя з по-лив'янрім носом, придуркувате щеня..."

Так думав ревнючий джентльмен, сушачи собі мозок над цією загадкою. Але не проминуло багато часу, і загадка була розкрита після першого спічу.

— Леді й джентльмени! — виступив перед присутніми тамада цього вечора Нісон Швальб.— Доводжу до відома дам і панів, що перший спіч виголосить наш друг містер Кламер. Прошу нашого шановного господаря і його місіс, шановну господиню, наповнити келихи шановних гостей. Містер Кламер, маєте слово!..

Розділ 55

МІСТЕР КЛАМЕР ВИГОЛОШУЄ СПІН

Одержавши слово, містер Кламер підвівся, прокашлявся, поправив смокінг, сорочку й галстук, розчесав широку бороду, витер шовковою хусткою сухий лоб, сперся великими пальцями обох рук на стіл, охопив усе товариство одним поглядом, закусив губу і після довгої паузи почав свій спіч.

Наш друг містер Кламер з давніх-давен вважав себе за "спікера", тобто за доброго промовця. Але за короткий час перебування в Америці він так наслухався гарних лекцій, промов і спічів, що чекав тільки нагоди показати американцям, як треба промовляти. І — ніде правди діти — доведеться визнати, що містер Кламер був таки чудовий промовець. Тобто суть його промови не так була багата на зміст, як на барвисті слова. І не так визначались ті слова, як вимова й оте, що зветься манерою. А голос? Містер Кламер, розумієте, знав, коли треба, щоб голос гримів, а коли, навпаки, щоб опускався на найнижчу октаву і ледве-ледве бринів. А поводження під час промови? А руки? У промовця — треба вам знати — руки відіграють дуже важливу роль, не менш важливу, ніж язик. Треба знати, коли, якою рукою й куди робити порух. Коли слід руки підняти, а коли опустити, коли їх скласти на грудях, а коли широко розняти.