Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

— її святий Іларіон помазанням єлею зцілив. Побачив і себе, що кликано його до Господа, і почав просити тих, що прийшли відвідати його: коли помре, не гаятися й трохи, а поховати тіло його в тому-таки саді, в якому живе. Бажаючи померти, блаженний сказав чистим умом: "Вийди, душе моя, чого боїшся вийти, чого нітишся, вісімдесят літ-бо служила Христу ти й смерті боїшся?" — і з тими словами віддав духа свого Богу. Плакали там ті, що були, за ним, як за батьком та вчителем своїм, і поховали його на тому-таки місці за заповіддю його.

Прийшов-бо блаженний Ісихій од Палестини і не знайшов наставника свого, ридав над гробом його достатньо днів. Гадав перенести тіло його в Палестину, до братії, але не зміг, оскільки всі довколишні люди стерегли, щоб не забрав із їхньої країни такого скарба. І заголосив Ісихій, що ніби жити там хоче, кажучи: "Хай помру і похований буду тут із отцем моїм". Люди ж йому пойняли віру і залишили його пробувати на місці святого Іларіона. Минуло десять місяців, відчинив Ісихій гроба преподобного і побачив святе тіло його ніби тепер померле, лицем світле та запахуще, узяв його й потай відійшов у Палестину. Почули всі іноки та мирські в Палестині, що приніс Ісихій мощі святого Іларіона, зібралися з усіх монастирів та міст зі свічками та кадилами і провели чесно в Маюму і поклали його в першому монастирі.

Не годиться промовчати й того, що учинила вищезгадана жінка Констанція, та, що була чеснотлива та богодогідна. Маючи велику дбалість до Іларіона і після смерті його приходячи до гробу, творила всеношні молитви і ніби з живим бесідувала, просячи його молити за неї. Коли ж довідалась, що вкрадено було тіло святого, тоді, з жалю упавши, померла і смертю своєю звістила, яку вона любов мала до преподобного. Сперечалися поміж себе кипряни з палестинцями, хвалячись святим Іларіоном. Палестинці казали: "Ми маємо тіло святого Іларіона!" Кипряни ж мовляли: "Ми маємо духа його!" — в обох же місцях: і на Кипрі, де був похований, і в Палестині, куди перенесений, численними його молитвами здійснювалися чудеса і незчисленні подавалися зцілення у славу Бога у Тройці єдиного, Йому ж і від нас нехай буде честь і подяка і поклоніння навіки. Амінь.

У той-таки день святих мучеників Дасія, Гаїя і Зо-тика, що постраждали за Христа в Никомидії, їх-бо по численних муках, каміння до шиї прив'язавши, нечестиві в морі потопили.

У той-таки день перенесення мощів святого Іларіона, єпископа Меглинського, у болгарське місто Тернов.

Місяця жовтня в 22-ий день

Житіє того, що між святих, отця нашого рівноапостольного Аверкія, єпископа Єрапольського

Цей святий Аверкій у царство Марка Аврелія, сина Антонійового, єпископом був у Єраполі, де мало було християн, а ідолопоклонників незчисленна кількість. Настав якось у місті тому великий бісівський празник, і всі невірні, зібравшись із жертвами, раділи у храмі тому, поклоняючись ідолам богів своїх бездушних. Побачив це святий Аверкій, зітхнув і просльозився, що безум'ям осліплені люди, залишивши Бога, поклоняються бісам і, не дбаючи про Творця, пошановують діло рук людських. Зачинився отож у кліті своїй і молився, кажучи: "Боже віків і Господи милості, що сотворив усесвіт і втримуєш його, що послав Сина свого єдинородного на землю воплотитися заради людини, Ти тепер із небес доглянь на всю піднебесну, не зневаж і цього міста, в якому поставив мене пастирем словесних овець, але побач у ньому поморочених людей, котрі честь, яка Тобі належить, не тобі, а поганим бісам і ділу рук своїх воздали, і збав цих заблуканих од їхньої погибелі і від тьми приведи їх до свого світла й причисли до вибраного Тобою стада". Так старанно молився святий, заснув, була-бо ніч, і побачив у видінні юнака, що був красніший красою більше синів людських. Подав йому палицю до рук і говорить: "Аверкію, від імені мого тепер ходи і тією палицею побий начальників облуди".

Прокинувся зі сну Аверкій, пізнав, що бачив у видінні самого Господа, відчув-бо у серці своєму невимовну радість і наповнився ревності, встав, схопив якусь палицю велику, що трапилася, і, хоча тьма нічна стояла, була-бо десь дев'ята година ночі, подався до Аполло-нового храму, в якому вчора був великий празник та жертовні приноси; той-бо храм мав у собі велику кількість великих ідолів багатоцінних і красних. Прийшов отож до храму і знайшов двері замкнені, і застукав у двері, аби йому відчинили. Зайшов-бо у храм, спершу начального ідола Аполлонового почав бити, тоді й інших усіх побив і роздробив на малі частки. Вони ж, бувши німі та глухі, безголосі, та бездушні, та немічні, не змогли захиститися від святого, ані волали, коли їх побивано, тільки чутно було голос і стук, які відходили від биття й падіння ідолів та побиття їхнього. Збудилися-бо жерці ідольські, котрі жили поблизу храму, почули у храмі стукіт великий, подивувалися, що воно є, та й побігли швидко, і знайшли ідолів богів своїх, що лежали на землі побиті, і побачили святого Аверкія, який рештки часток ідольських ногами тусав і деревом, що мав у руках, побивав, і злякалися. Святий же Аверкій, звернувшись до них, рече із гнівом: "Ідіть до міських начальників і до всього народу і звістіть їм, що боги ваші на вчорашньому празнику, що його ви їм творили, вельми упившись, цієї ночі побилися і, впавши на землю, порозсипалися". Це сказавши, святий пішов до свого дому, як міцний муж, що переміг ворогів, які воістину були начальниками погибелі численних людських душ.

Ідольські жерці подалися тоді до всіх міських начальників і все, що учинив Аверкій, звістили їм. Коли настав день, пішла чутка водночас по всьому місту про Аверкієве діло, і всі зібралися до храму, малі й великі, весь люд із начальниками своїми, і побачили ідолів богів своїх побитими і роздробленими на малі частки, які лежали по землі розметені, і здивувалися. І наповнилися ярості великої, волали усяко, одні казали: "Хай убитий буде Аверкій!" — інші кричали: "До царя його пошлемо, хай там прийме достойні за ділами своїми муки". Багато хто горлав: "Ходімо запалімо дім Аверкієвий, нехай з усіма домашніми своїми згорить!" Начальники ж говорили народові: "Не смійте запалювати дому Аверкієво-го, бо коли дім його запалите, боїмося, щоб все місто не загорілося. Але, самого Аверкія схопивши, або самі судімо за законом, або відішлемо його до вищого суду". Так сум'ятився люд, і вже на Аверкієвий дім напасти хотіли.