Читати книгу - "Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур"

-  О, ні, - застогнала я, помітивши, що лишилося лише три намистини.

Час невблаганно спливав. Витрачати його на сумніви чи нарікання – розкіш, яку я не могла собі дозволити. Я мала просто бігти, довірившись своїм інстинктам та мінливим примхам долі. Тому я кинулася вперед, навмання, назустріч невідомому, біжучи через ліс, настільки швидко, наскільки мені дозволяли мої ноги і густа рослинність навколо. 

Кожен крок відлунював у моїх вухах, як гуркіт грому, серце калатало так шалено, що здавалося – ось зараз не витримає, зараз вирветься з грудей. Мої м'язи палали від зусиль, а ноги тремтіли від напруги, як листя під час урагану. Лише зусиллям волі я змушувала себе продовжувати бігти.

-  Швидше. Потрібно швидше, - вмовляла сама себе, ніби це могло якось допомогти.

Але ноги вже запліталися. Декілька разів я падала, боляче гепнувшись об землю, намагаючись при цьому вберегти дорогоцінну ношу. Після чергового падіння, зрозуміла, що сил майже не лишилося. І в цю хвилину побачила, як зникає ще одна намистина.
Ні! Ні! Ні! Тільки не це! Ще занадто далеко! Все не може так скінчитися!

-  Допоможіть! Благаю, хто-небудь, допоможіть! – у відчаї закричала в порожнечу.

Страх, що на мій крик з’явиться хтось жахливий, витіснило відчуття безвиході і розпачу. Якщо я не встигну, то не має ніякого значення чи помру я зараз від лап якогось страхітливого чудовиська, чи пізніше – від руки Клода, який сам стане таким же безжальним монстром.