Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Федеріко Кортес їхав по дорозі у тому напрямку, куди, як він думав, могли поїхати Макс та Елена. Його зовсім не здивувала поведінка Елени в магазині. Він декілька разів передивився відео з камери спостереження. Її відчайдушне бажання привернути до себе увагу, врятуватись... Це не було чимось новим для нього в її поведінці. Він завжди бачив це в ній: щось дике, емоційне та сильне, але вона це в собі примусово стримувала. Напевно, Елена вважала, що її характер ніяк не підходить до посади прокурора. Але в стресових ситуаціях в неї проявлялась вся прихована сила. Наприклад, коли Елена вирішила врятувати його, створивши аварію на дорозі. Вона не знала,

 чи зможе вижити, але зробила все можливе, щоб врятувати іншого. Так сталось і зараз, коли вона хотіла втекти від Макса, розгромивши магазин, але врятувавши життя касиру. Тепер Елена їхала кудись з Мальйо без зброї, без посвідчення, з якимось сумнівним електрошокером, який їй дав касир. Це звісно добре, що він в неї з’явився, але щоб ним скористатись потрібна швидкість, можливість, маневр. А Макс не якийсь там перехожий, який вирішив на неї напасти. Макс мав підготовку не гіршу, аніж спецпризначенець.

Федеріко їхав далі. Вже була майже ніч – і йому це було не до вподоби. Як дітям в дитинстві пояснюють, що в темну частину доби на землі панують монстри, так і Федеріко боявся ночі. Тільки він знав, що на полювання виходять не казкові монстри, а людські, які вбивають, нищать та забирають все світло, яке є в людях. Ці монстри жахливіші від міфічних істот перш за все тим, що вони реальні. А отже їхні злочини теж реальні.

Федеріко не наважувався ввімкнути дальнє світло фар, хоч це було небезпечно і незаконно. Але його інтуїція чи досвід підказували йому, що Макс може переховувати Елену десь поблизу, і йому потрібно було, щоб його як найдовше не помітили.

Попереду з’являється дорога, яка відмежовується від магістралі та повертає вправо. Вона освітлюється гірше основної дороги. Саме туди вирішив звернути Федеріко Кортес. Він не знав, чому він вирішив поїхати туди. Але чомусь він думав, що Макс не може далеко поїхати. Хоча це могла бути лише здогадка.

За двадцять кілометрів від повороту Федеріко побачив невелике селище. Навколо було тихо та в жодному будинку не горіло світло, окрім лише одного. Він знаходився майже в кінці селища на невеликому пагорбі. Ворота до нього були відчинені, а біля в’їзду стояло декілька автомобілів.

Це виглядало дивно. Тому Федеріко зупинився на початку вулиці та вимкнув фари. Він ввімкнув телефон та зателефонував Патрисії. Коли команда Елени тільки приїхала в Севілью, йому складно було знайти з ними спільну мову. Але зараз все змінилось. Тим паче після останніх подій в них з’явилось дещо спільне – спільний ворог – Макс Мальйо. Коли Федеріко вирішив самостійно поїхати шукати Елену, то всі без винятку запропонували йому свою допомогу та підтримку. Вони не збирались відпочивати та погодились за першої необхідності зробити все можливе для порятунку прокурора Рівери.

Патрисія майже одразу взяла слухавку.

- Патрисіє, не відволікаю?

- Ні, Федеріко. Як справи? Щось знайшов?

- І так, і ні. Мені потрібно, щоб ти знайшла для мене інформацію стосовно однієї адреси.

- Звісно, диктуй.