Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

– Ти впевнений, що відступник тут ні при чому? – останнє запитання, бо біловолосий не-людь нетерпляче поглядав на двері, збираючись іти. Цікаво, куди він поспішав, якщо сонце ледь заясніло на горизонті?

– Я особисто відрубав йому голову наступного дня після вигнання, коли протекція Сім’ї перестала охороняти цього монстра.

– Правда? І відтоді не було нових ініціацій, еге ж? – мій вкрадливий голос змусив Лана відійти від виходу.

– Не було. А у тебе є причини думати інакше?

Хм, причини? Так, причини у мене були, та ще й які! Але поки досить простенького факту.

– З місяць тому один із хлопців Малої розповідав про плем’я на південному березі Кривавого озера. Там живуть дуже побожні люди, які поклоняються нетлінним мощам свого просвітителя. А знаєш, яка в просвітителя особливість? У нього шкіра біла і непрозора, як у…

– …нічних. Але…

– Спочатку дослухай. Той хлопець загинув через кілька днів, а тиждень тому містом прокотилися чутки про живих мерців. Дайлен нічого такого не згадував, ні? Сумніваюся, що він не в курсі. Пліткарям швидко заткнули роти, однак серед своїх ця тема бурхливо обговорювалася. Малоя впевнена: відступник встиг когось перетворити. Що скажеш?

Від важкого погляду палаючих очей мені стало боязко.

– Скаже Дайлен. Він занадто загрався у великого стратега і політика.